**Щоденник**
Сьогодні був дивний день. На вулиці підійшов хлопчик, Олесько, зі сльозами на очах.
Пане, сьогодні мамин день народження Хочу купити квітів, але в мене нема грошей
Я купив йому букет. А потім, коли сам прийшов на кладовище, побачив той самий букет на могилі.
Коли Олесю не було й пяти років, його світ розсипався. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в хаті стільки чужих? Чому всі мовчать, чому дивляться кудись у підлогу?
Хлопчик не розумів, чому йому кажуть: «Міцнішай, малий», і обіймають так, наче в нього щось забрали. А він просто не бачив маму вже кілька днів.
Батько весь день був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не промовляв ні слова. Просто сидів осторонь, ніби випорожнений. Олесько підійшов до труни і довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні тепла, ні усмішки, ні колискових. Бліда, холодна. Страшно. І він більше не наважувався підходити ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього подразнення. Ворчала на все, шукала привід злитися. А батько мовчав. Не захищав.
Щодня Олесько відчував біль, який ховав всередину. Біль втрати. Тугу. І щораз сильніше хотів повернутися до того життя, коли мама була поруч.
Сьогодні був особливий день мамин день народження. Вранці Олесько прокинувся з однією думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі кали її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фото, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив запитати батька.
Тату, можна трохи грошей? Мені дуже потрібно
Перш ніж він встиг пояснити, з кухні вилетіла Галина:
Що це ще?! Вже й гроші випрошуєш?! Ти хоча б уявляєш, як важко заробити на хліб?
Батько підвів очі, спробував зупинити її:
Галю, постривай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?
Я хочу купити квітів мамі. Білі кали. У неї сьогодні день народження
Галина сердито сопнула:
Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан хочеш? Зірви що-небудь з клумби ось тобі й букет!
Їх там немає, тихо, але твердо відповів Олесько. Вони тільки в магазині.
Батько задумливо подивився на сина, потім на дружину:
Галю, йди обід готуй. Я голодний.
Жінка невдоволено фыркнула і пішла. Батько повернувся до газети. І Олесько зрозумів: грошей не буде.
Він тихо пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Перелічив монети. Мало. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив білі кали у вітрині. Такі чисті, немов зі снігу. Зупинився, затамував подих.
Потім рішуче зайшов всередину.
Тобі чого? продавщиця оцінююче глянула на хлопчика. Мабуть, не туди зайшов. У нас не цукерки продаються.
Я не просто так Я хочу купити. Кали Скільки коштує букет?
Продавщиця назвала ціну. Олесько висипав із кишені всі монети. Вистачало навпіл.
Будь ласка запросив він. Я можу працювати! Приходити щодня, підмітати, мити підлогу Дайте мені цей букет у борг
Ти в собі? жінка роздратовано скривилася. Думаєш, я мільйонерка, щоб квіти дарувати? Геть звідси! А то викличу міліцію жебрацтво тут не схвалюється!
Але Олесько не здавався. Йому потрібні були ці квіти сьогодні. Він знову почав благати:
Я все поверну! Обіцяю! Зароблю, скільки треба! Будь ласка
Оце актор! продавщиця крикнула так голосно, що перехожі обернулися. Де твої батьки? Може, соціальні служби викликати? Останнє попередження іди геть!
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він бачив всю сцену.
Чого ви так кричите? суворо спитав він. Нападаєте на дитину, ніби він щось укра