Ось історія, переказана для українського колориту:
Дванадцятирічний хлопчик допоміг бабусі заплатити 2 гривні в магазині вона дала йому маленьку коробочку. Те, що він знайшов усередині, змінило його життя назавжди
На міських вулицях, де бруківку вкрив густий килим із золотих та багряних листків, вже гостила пізня осінь. Повітря було прозоре й прохолодне, ніжне, наче його можна було розбити в руках, як скло. Сонце вже не гріло так щедро, як улітку, але його промені все ж пробивалися крізь хмари, залишаючи на землі мякі плями світла. Листя, немов крилаті істоти, кружляло в повітрі, шелестіло під ногами перехожих тихий супровід до самотніх думок.
Дванадцятирічний Іванко спішив додому після школи, закутаний у теплий шерстяний шарфик, який йому звязала мати минулої зими. Він засунув руки глибше в кишені куртки й схилив голову, щоб вітер не бив у обличчя. Дорогою він думав про гарячий чай, який чекав на нього вдома, про запах свіжих млинців і про те, як мати зустріне його усмішкою й запитає: «Ну що, сину? Як справи?» Він мріяв швидше опинитися там, у тій затишній атмосфері, де було все любов, турбота, тепло і домашнє щастя.
Біля невеликого продуктового магазину, який завжди привертав увагу яскравою вивіскою та запахом свіжого хліба, Іванко помітив літню жінку. Вона стояла біля каси, перебираючи в долонях дрібні монетки, а продавниця терпляче чекала, не показуючи нетерпіння. Жінка була в старому, поношеному пальті, яке, очевидно, служило їй вірою й правдою багато років. Волосся вона сховала під хусткою, а руки в неї тремтіли чи то від холоду, чи то від віку, важко було сказати.
«Мені не вистачає двох гривень» промовила вона тихим, майже шепотом голосом, в якому почувалися не тільки збентеження, а й біль.
Іванко мимоволі сповільнив крок. Його погляд ковзнув по кошику жінки: там лежав лише хліб, пачка чаю та трохи молока. Нічого зайвого. Лише саме необхідне. Щось ворухнулося у ньому всередині, ніби хтось торкнувся до серця.
Він підійшов ближче.
«Я доплачу», сказав він, дістаючи з кишені дві монети.
Жінка здивовано подивилася на нього. В її очах, затьмарених роками, блимнуло щось живе надія, вдячність або просто людський звязок, який іноді важливіший за гроші.
«Дякую тобі, сину Ти добрий хлопчик», в