Пацієнтська палата на сьомому поверсі приватної клініки була дивно тихою. Кардіомонітор видавав рівномірний пісок, біле світло освітлювало бліде обличчя Оксани, яка щойно перенесла операцію з приводу пухлини щитоподібної залози. Ледь відійшовши від наркозу, вона побачила свого чоловіка, Андрія, що стояв біля ліжка з паперовою пачкою в руках.
Прокинулася? Добре, підпиши тут, його голос був холодним, без найменшого співчуття.
Оксана, спантеличена, прошепотіла: Що що це за документи?
Андрій сухо підсунув їй папери: Розлучення. Все вже оформлено. Тобі лише підписати.
Вона завмерла. Губи тремтіли, у горлі ще був біль після операції, слова не вимовлялися. Очі наповнилися болем і нерозумінням.
Ти жартуєш?
Ні. Я вже казав не хочу жити зі слабкою та хворою жінкою. Втомився тягнути все сам. Ти теж маєш відпустити мене, щоб я міг бути щасливим.
Він говорив спокійно, наче обговорював заміну телефону, а не кидав дружину, з якою прожив майже 10 років.
Оксана гірко посміхнулася, сльози скотилися по обличчю. Тому ти вибрав саме той момент, коли я не можу навіть встати, щоб змусити мене підписати?
Андрій на мить замовк, потім кивнув: Не звинувачуй мене. Це мало статися рано чи пізно. У мене є інша. Вона більше не хоче ховатися.
Оксана стиснула губи. Біль у горлі був ніщо порівняно з тим, що рвало її серце.
Але вона не кричала, не ридала, лише тихо спитала: Де ручка?
Андрій здивовано підняв брови. Серйозно? Підпишеш?
Хіба не ти сказав, що це неминуче?
Він вклав ручку їй у пальці. Її тремтяча рука повільно вивела власне імя.
Готово. Бажаю тобі щастя.
Дякую. Частину майна, як домовились, надішлю. Прощавай.
Він розвернувся й вийшов. Двері зачинилися за ним тихо та жахливо.
Але не минуло й трьох хвилин, як вони знову відчинилися. Увійшов чоловік. Це був лікар Богдан, найкращий друг Оксани ще з університету, а тепер її хірург. У руках він тримав медичну картку та букет білих троянд.
Мені сказали, що тут був Андрій.
Оксана ледве посміхнулася: Так. Прийшов розлучитися.
Як ти?
Краще, ніж будь-коли.
Богдан сів поруч, поклав квіти на столик і мовчки подав їй конверт.
Це проект твоєї заяви про розлучення. Як і домовлялися минулого тижня: якщо він принесе свої документи, ти теж підпишеш свої.
Вона відкрила й без вагань поставила підпис. Потім подивилася на Богдана її очі сяяли, як ніколи.
Відтепер я житиму лише для себе. Не буду більше вдавати ідеальну дружину чи силитися бути сильною, коли мені боляче.
Я тут. Не щоб замінити когось, а щоб бути поруч, якщо я потрібен.
Оксана ледве кивнула. По її щока