Тарас підбіг до тата, Остапа, і, схвильований, вигукнув:
Отець, я хочу розлучитися. Мені набридло! Моя дружина Оленка така лінива, що сам доводиться все робити. Скільки ще це тримати?
Прости мене, сину, відповів Остап, спокійно.
За що?
За те, що я не завжди був добрим до твоєї матері. Це моя провина, що в тобі запалився темний куток думок про розлучення
Ти кажеш, не розлучатися?
Ні, не розлучайся Не думай про це ніколи.
Чи треба терпіти до останнього дня?
Не треба терпіти Ти не терпиш її, а власне погане ставлення до неї. Якщо змінитьсяш сам, зміниться й увесь світ навколо.
Як це зробити?
Дивись на Оленку, як вчить Господь. Вона Його дар для тебе, радість твоя, помічниця, мати твоїх дітей. Крихка склянка, яку Бог поклав у твої руки, щоб ти бережно її тримав. Все інше лише дрібниці. Якщо вона сьогодні чогось не вміє навчить. Ти сам не все знаєш, що треба робити
Якщо щось не встигає, підкріпи її своїм здоровям і любовю. Якщо вона чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обійнявши її за плече. Ваш шлях лише ваш, ваша любов лише ваша. Той, хто сеє в твоїй оселі ненависть, ворог вашого дому.
Навіть якщо це мати, брат чи найкращий товариш не суди їх. Вибач. Дай зрозуміти, що за свою дружину, за свою любов готовий померти без роздумів, та нікому не дозволиш образити твою родину.
Вас із мамою теж хотіли розлучити?
Ми і без «помічників» іноді сильно сварились. Дурними були, гордими У вас інше життя. Ніхто з Бога вас не вигнати. Попроси у Нього мудрості. Поступайтеся одне одному, жалійте і підбадьорюйте. Любов, якщо ти її не розумієш, зростає. Її велич і цінність відкриються тільки в старості, коли ввечері обіймеш Оленку за плече, і не буде потрібних слів.
Вас із мамою теж хотіли розлучити?
Ми і без «помічників» іноді сильно сварились. Дурними були, гордими У вас інше життя. Ніхто з Бога вас не вигнати. Попроси у Нього мудрості. Поступайтеся одне одному, жалійте і підбадьорюйте. Любов, якщо ти її не розумієш, зростає. Її велич і цінність відкриються тільки в старості, коли ввечері обіймеш Оленку за плече, і не буде потрібних слів.
Тоді Тарас замовк. Перший раз за довгий час він поглянув на Оленку не як на проблему, а як на людину, що теж втомлюється, має слабкості і шукає тепла й підтримки. Йому стало соромно, що раніше бачив лише недоліки, а не ті очі, що колись світилися радістю поруч.
Тієї ночі, повернувшись додому, він не виголосив докори. Підійшов, обійняв Оленку і тихо сказав:
Пробач, кохана. Я не помічав найцінніший дар у твоєму серці.
Вона розгубилась, та в її очах засяяв вогник, той самий, що колись зєднав їхні серця. Слів не треба було багато. Лише тиша, дотик і відчуття, що вони ще разом.
Бо справжня любов не згасає; вона часом ховається під шаром образ і буденних турбот. Якщо поливати її увагою, терпінням і ніжністю, вона прокидається і стає ще сильнішою, ніж була спочатку.