**Сідина у віскі. Життєва історія**
Нормально. Як завжди.
Василю, Ваську, а ходімо вечеряти! Я вареників наліпила, як ти любиш. Ну ж бо, ідемо?
Не хочу.
Василю, Ваську, ну як так? Я ж чекала на тебе, без тебе не сідала.
Тетяно, ну що ти причепилася, як репях? Відчепись! Набридла мені, немає вже сили. Ти що, дитина, без мене й ложку до рота не донесеш?
Василю, ну не сердься…
Тьху! Вже й слухати гидко! Тобі самій не остидно? Нащо ти переді мною так улесливо вивертаєшся? Ти мене своєю турботою давиш, розумієш? Задихаюся я з тобою! Душно мені, Тетяно. Набридло все. Не життя це мука. І це твоє постійне “Василю, Ваську!” Скільки можна повторювати?
Василю, Ваську… Може, горілочки випєш? Відпочинеш трохи, легше стане.
Тетяна винувато смикала край фартуха, але Василь лише знизав плечима.
Ну й дурна ж ти! Ще й фартух цей наділа Інша в мене є, розумієш? Я її люблю, з нею дихаю! Піду я від тебе, Тетяно.
Ідеш? Добре подумав? Не дивись, що я мяка дороги назад не буде. Ти ж мене знаєш. Підеш іди, але знай: не прийму. А чи потрібен ти їй? Думаєш, мені легко сидіти за столом і знати, що в тебе інша? Замислись, Василю, чи варта твоя любов того, щоб руйнувати сімю в одну мить?
Не повернуся. Навіть не сподівайся.
Василь, не знявши чобіт, пройшов у спальню. На свіжих вишитих доріжках лишилися брудні сліди. Він швидко збирав речі в сумку, навіть не глянувши на Тетяну, і вийшов із хати.
Дорогою до іншого кінця села в голові крутилися думки. Чи правильно він робить? Адже прожили разом понад 20 років Син добрий хлопець, військовий. Далеко, розмовляють лише по телефону. Як він сприйме їхнє розлучення? Та вже й не дитина, зрозуміє.
Все в Василя перегоріло ні любові, ні поваги. Її вічне “Василю, Ваську!” було останньою краплею. Адже вона ж знала про все! Інша б давно в очі кинулася, подрала б йому лице, а ця лише мовчки дивилася з докором. Навіть за це можна було б її поважати, якби в неї самої була хоч трохи гідності.
І ще ця її старовина Зовсім зїхала з глузду. Нормальна жінка була, а тепер кухня з колод, самовар, половики. Наче дурна, з усього селу збирала ці доріжки!
Ні, Марічка зовсім інша. Молода, енергійна, зі сталевим поглядом. Навіть імя її звучить сучасно. Вона могла б бути його невісткою, а буде дружиною. З нею Василь знову почував себе молодим. Ніяких тобі борщів, вареників та вишитих рушників. У Марічки все по-новому яскраві меблі, модний одяг.
А Тетяна Запустила себе, розплилася. Все лише в рот заглядає, на всі боки вивертається, щоб догодити. Добре, що він пішов. Давно треба було.
***
Тетяна сиділа на кухні, дивилася на брудні сліди на доріжках і плакала. Він так нічого й не зрозумів. Навіщо вона збирала ці половики, навіщо самовар? А вона, дурна, сподівалася
Зі злістю почала зривати доріжки з підлоги. Кому вони тепер потрібні? Він нічого не памятає. Марічка ж повна протилежність: молода, гарна, з міста приїхала. В конторі колгоспу швидко карєру зробила. Голова в неї закоханий, але з сімєю не розійшовся. А Василь як теля: поманила, і пішов.
***
Згадала Тетяна їхнє весілля. Молоді, бідні, але щасливі. Картоплю в золі пекли, сміялися. Потім оселилися в старій хаті відмили, прибрали. На горищі знайшли нові домоткані доріжки, самовар.
Мріяли про велику хату з деревяною кухнею, самоваром, старовинними меблями. Щоб у старості сидіти й згадувати молодість.
А коли Василь загуляв, Тетяна подумала: якщо вона зробить кухню, як тоді, він повернеться. Але ні половики, ні самовар не повернули щастя.
***
Не показувала вона нікому свого горя. На роботі трималася міцно. Навіть з Василем віталася, мов нічого не сталося. Він спочатку очей уникав, потім звик.
А коли вона подала на розлучення, навіть здивувався. Думав, вона плакатиме, а вона
Таню, я прийшов. Будинок спільний, а живеш ти в ньому одна.
Що, з Марічкою підселитися хочеш?
Годі жартувати. Будинок треба ділити.
Як? Пилою?
Продаватимемо. У мене вже покупці є.
Ні. Чужим не віддам.
Тоді я свою частину викуплю.
У тебе грошей вистачить?
Це вже не твоя справа.
***
Тетяна дивилася у вікно автобуса на село, що залишалося позаду. Їхала до райцентру, а потім до сина. Він вже і квартиру шукав. Ветлікаря з її досвідом візьмуть куди завгодно.
Сумно було кидати півжиття позаду. Але краще так, ніж дивитися, як колишній чоловік із новою
