Уявіть, що б ми могли досягти, якби цінували людей понад прибуток. Уявіть.
**Уявіть**
Уявіть місто, де ніхто не залишається непоміченим.
Де імя прибиральниці Марії Шевченко памятають так само, як імя директора Петра Коваленка.
Де цінність людини вимірюється не грошима, а добротою.
Передставте світ, де перше питання на ділових зустрічах не *”Скільки це коштуватиме?”*,
а *”Скільки життів це покращить?”*
Де нові технології не випускають на ринок лише заради прибутку,
а виношують з турботою, бо їхня мета лікувати, вчити, піднімати.
Уявіть школи, де кожній дитині приділяють увагу не через оцінки,
а тому що кожен розум це історія, варта уваги.
Лікарні, де пацієнти не цифри,
а люди з мріями, які ще чекають на своє виконання.
Робочі місця, де вихідні належать родині, а не звітам.
Що, якби найбагатшими були не ті, у кого найбільше гривень на рахунку,
а ті, хто створив найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжньою біржею був не ринок акцій,
а моменти теплоти, якими щодня діляться незнайомці?
Уявіть уряд, який вимірює успіх не ВВП,
а посмішками, грамотністю, меншою кількістю сліз, пролитих у самотності.
Уявіть сусідів, які змагаються не в тому, хто яскравіше сяє,
а в тому, хто зможе підтримати іншого вище.
А тепер уявіть себе у такому світі
без поспіху, без страху, без постійного підрахунку
Просто живучим, повною мірою,
бо вас цінують просто за те, що ви людина.
**Уявіть. А потім дійте.**
Сьогодні записав у щоденник: навіть у суєті днів варто памятати, що справжнє багатство не в гаманці, а в серцях.