“Ти думаєш лише про себе. А Софійка жодного разу в житті не бачила справжнього моря!” з обідою випалила Олена, відчайдушно намагаючись змусити чоловіка зрозуміти її почуття перед відїздом.
Завтра я їду до мами на дачу. На тиждень, а може й більше. Хто буде прати та прасувати твої сорочки не мої проблеми.
Як то їдеш? Я думав, ти вдома будеш. Приберешся, нарешті.
Ні, я вирішила, що краще відпочину у мами.
Олег сидів за кухонним столом із чашкою кави, робив вигляд, що читає новини в телефоні. Насправді він уважно стежив за кожним рухом дружини, відчуваючи напругу в кожному її кроці.
“Ти думаєш лише про себе. А Софійка жодного разу в житті не бачила справжнього моря!” знову пролунало в голові.
Олена мовчала вже третій день, і це було страшніше за будь-які сварки. Все почалося з їхньої чергової «розмови» про відпустку. Точніше, з відмови Олега їхати до моря.
Цього року у них вперше за довгий час були і час, і заощадження. Олена давно мріяла про поїздку. Востаннє вони були в Одесі десять років тому удвох. За цей час у них народилася донька Софійка, яка ще ніколи не бачила моря, його хвиль з білою піною.
Олена теж мріяла про сонце, теплий пісок. Їй не заважав запах крему від засмаги, скрип шезлонгів, навіть ці нескінченні крики на пляжі.
Але Олег знову вперся:
Я ж казав, що не виношу такий відпочинок! Ці натовпи, спека, пісок у взутті Краще за місто. Там спокій, прохолода під кондиціонером, без метушні.
Ти думаєш лише про себе. А Софійка жодного разу в житті не бачила справжнього моря! промовила Олена, сподіваючись, що це хоча б трохи торкне чоловіка.
Нащо їй море? Ми ж купили їй чудовий басейн минулого року! відмахнувся він, продовжуючи гортати новини.
Олена нервово поправила футболку на доньці, застібнула рюкзак і відсунула мішок із іграшками. На столі лежав список: купальник, шльопанці, капелюх, книжка з казками Усе мало бути на місці, тільки на душі було неспокійно.
Олег і далі сидів, ліниво перегортаючи стрічку. За півгодини він жодного разу не спитав, чи потрібна допомога. Ні з дорогою, ні з речами, ні з донькою. І від цього Олені хотілося і кричати, і плакати.
Мам, а ми взяли окуляри для плавання? донька тягнула її за руку.
Так, поклала, кохана. Усе в рюкзаку, Олена насилу посміхнулася.
Слухай, може, я все ж таки відвезу? не відриваючись від телефона, промовив Олег.
Олена подивилася на нього з подивом, де були й втома, й злість, й образа.
Не треба. Ми самі впораємося, коротко кинула вона.
Взяла ключі від авто, і вони з донькою вийшли на вулицю.
Марія Яківна стояла біля калітки у квітчастому фартуху, з пучком кропиви в руці. Помітила машину здалеку й поспішила назустріч.
Мої красуні приїхали! радісно скрикнула, допомагаючи витягнути з багажника пакет із продуктами.
Софійка одразу ж побігла в будинок, знаючи, що бабуся, як завжди, спекла її улюблені млинці. А Олена віднесла речі й сіла на лавку біля ґанку.
Марія Яківна поставила перед онукою тарілку з млинцями та полуничним варенням, а сама вийшла.
Щось трапилося? мяко запитала.
Олена довго мовчала. Потім зітхнула й розповіла все: про відмову чоловіка, про байдужість, про той проклятий басейн, який, на думку Олега, міг замінити море. Про те, як вона знову і знову поступалася, аби зберегти видимість щасливої родини.
Марія Яківна слухала, не перебиваючи. Потім міцно стиснула її руку:
Доню, ти маєш право на щастя, на відпочинок, на підтримку. Хочеш, залишишся зі мною на вихідні?
Я, чесно кажучи, навіть речей не взяла.
Нічого страшного. Знайдемо щось із старого. Ти за десять років ані на грам не змінилася.
Так і вирішили. Олена із задоволенням поливала город, рихлила квіти, їла малину. Ввечері вони з донькою плескалися в басейні, пили компот і слухали цвіркунів.
Олег згадав про дружину лише ввечері, коли йому знадобилася машина, а ключів не було на місці.
Коли повертаєшся? у трубці почулося невдоволене бурчання.
Сьогодні не приїду. Завтра, відповіла Олена.
Як то завтра? Мені потрібна машина. Хотів до Віталіка заїхати.
Виклич таксі. Я вже нікуди не поїду, Олена знала, що зараз почнеться крик, тому просто скинула.
Вимкнула звук на телефоні й поклала його екраном униз. Досить уже зіпсувала день. Олег тепер сидів удома серед брудного посуду та своїх «важливих» справ.
Коли Софійка, втомлена від води, заснула у кімнаті з відкритим вікном, Олена й Марія Яківна сиділи на веранді. Повітря було мяким, теплим, па
