«Ти думаєш лише про себе. А Соломія ні разу в житті не бачила справжнього моря!» з образа випалила Олеся, відчайдушно намагаючись змусити чоловіка зрозуміти її почуття перед відїздом.
Завтра я їду до мами на село. На тиждень, а може й більше. А хто буде прати та прасувати твої сорочки не мої проблеми.
Як то їдеш? Я думав, ти вдома будеш. Приберешся нарешті як слід.
Ні, я вирішила, що краще відпочину у мами.
Олексій сидів за кухонним столом з чашкою кави й робив вигляд, що читає новини у телефоні. Насправді він уважно стежив за кожним рухом дружини, відчуваючи напругу в кожному її кроці.
Олеся мовчала вже третій день, і це було страшніше за будь-які скандали. Все почалося з їхньої чергової «розмови» про відпустку. Точніше, з відмови Олексія їхати на море.
Цього року в них уперше за довгий час були й час, і заощадження. Олеся давно мріяла про поїздку до моря. Востаннє вони були в Одесі десять років тому, ще вдвох з чоловіком. За ці роки в них народилася донька Соломія, яка ще ніколи в житті не бачила моря й його бурхливих хвиль з білою піною.
Олеся теж мріяла про сонце й теплий пісок. Її не бентежив запах крему від засмаги, скрип шезлонгів і навіть ці нескінченні крики людей на пляжі.
Але Олексій знову вперся:
Я ж казав, що не виношу такого відпочинку! Ці натовпи, спека, пісок у взутті Краще на село. Там тихо, прохолода під вікном і немає метушні.
Ти думаєш лише про себе. А Соломія ні разу в житті не бачила справжнього моря! промовила Олеся, сподіваючись, що хоч це торкне душу чоловіка.
Нащо їй море? Ми ж купили їй чудовий дитячий басейн минулого року! відмахнувся він, продовжуючи гортати новини.
Олеся нервово поправила футболку на доньці, застебнула блискавку на рюкзачку й відсунула убік пакет із іграшками. На столі лежав список: купальник, шльопанці, капелюшок, книжка з казками, мяч Усе мало бути на місці, тільки на душі було неспокійно.
Олексій досі сидів за столом, ліниво перегортаючи стрічку. За останню півгодини він жодного разу не спитав, чи потрібна допомога. Ні про дорогу, ні про речі, ні про Соломію. І від цього Олесі хотілося і кричати, і плакати одночасно.
Мамо, а ми взяли окуляри для плавання? дівчинка тягла матір за руку.
Так, поклала, кохана. Усе в твоєму рюкзаку, Олеся вимушено посміхнулася, але тривога не відступала.
Слухай, може, я все ж таки відвезу? не відриваючись від телефону, промовив Олексій.
Олеся подивилася на нього із здивуванням, у якому змішалися втома, злість і крапля образи.
Не треба. Ми самі впораємося, коротко кинула вона.
Із цими словами вона схопила ключі від машини, і вони з донькою вийшли на вулицю.
Надія Михайлівна стояла біля хвіртки у квітчастому фартуху, з пучком кропиви в руці. Вона помітила машину здалеку й поспішила назустріч.
Мої красуні приїхали! радісно скрикнула жінка, допомагаючи витягнути з багажника пакет із продуктами.
Соломія миттєво кинулася в дім, знаючи, що бабуся, як завжди, спекла її улюблені млинці. А Олеся віднесла речі всередину й повільно сіла на лавку біля ганку.
Надія Михайлівна поставила перед онукою тарілку з млинцями й полуничним варенням, а сама вийшла на ґанок.
Щось сталося? мяко запитала вона.
Олеся довго мовчала. Потім закинула волосся за вуха, зітхнула й розповіла все. Про відмову чоловіка їхати на море, про байдужість, про цей проклятий басейн, який, на думку Олексія, міг замінити все на світі. Про те, як вона знову й знову робить крок назад, щоб зберегти видимість щасливого життя.
Надія Михайлівна слухала уважно й не перебивала. Потім міцно стиснула руку доньки й тихо сказала:
Донечко, ти маєш право на щастя, на відпочинок, на підтримку. Хочеш, залишись із ночуванням? Побудете з Соломією в мене ці вихідні?
Якщо чесно, я навіть речей із собою не взяла.
Нічого страшного. Знайдемо щось із старого. Ти за десять років ані на грам не поправилася, тож усе буде до речі.
Так і вирішили. Олеся з насолодою зайнялася городом полила грядки, розпушувала квіти й наїлася малини. Ввечері вони з донькою плескалися в басейні, потім пили ягідний компот і слухали, як цвірінькають цвіркуни.
Олексій лише ввечері згадав, що дружина мала повернутися. І то тоді, коли йому знадобилася машина, але ключів на звичному місці не було.
Ти коли додому? у телефоні почувся невдоволений голос чоловіка.
Сьогодні не приїду. Завтра, коротко відповіла Олеся.
Як то завтра? Мені потрібна машина. Хотів до Віталіка заїхати.
Виклич таксі. Вигада
