**Щоденниковий запис**
Сьогодні побачив щось, від чого серце стиснулося. На вулиці, серед сірого морозного ранку, стояла бабуся. Вона тримала потерту торбинку, наповнену пляшками, а її руки тремтіли від холоду.
Донечко, дай хоч шматочок хліба Вже третій день нічого не їла, благала вона продавчиню.
Але та лише знизала плечима:
Приходь завтра. Сьогодні вже пізно, пункт прийому закритий.
Я слухав і не міг повірити. Її голос був таким знайомим. А потім згадав
Це ж моя вчителька. Та сама, що колись годувала мене, коли в батьків не було грошей. Якось вона запросила мене «допомогти» у саду, а потім посадила за стіл. Той хліб із хрусткою скоринкою був найсмачнішим у моєму житті.
І ось тепер вона стоїть тут, зневажена, голодна. Я взяв хліб, слойки, дав їй гроші, але не це головне.
Забрав її додому. Жінка спочатку відмовлялася, але я наполіг.
Ви будете жити з нами, сказав я. Мої діти потребують такої вчительки, як ви.
Тепер у нашому домі знову пахне свіжим хлібом. Вона пече його, сміється з дітьми, розповідає історії. Артем, який завжди був невгамовним, тепер слухає її, як зачарований.
Якось Жанна сказала мені:
Ти врятував її.
Але це не так. Вона врятувала нас. Навчила знову бачити те, що ми забули. Просту людяність.