ЧУЖІ ДІТИ
Спочатку Дмитру здавалося, що мама просто поправилася. Хоча якось дивно округлилася тільки талія, а решта залишилася незмінною. Запитувати було ніяково, раптом мати образиться. Батько мовчав, дивлячись на неї з ніжністю, і хлопець теж вдавав, що нічого не помічає.
Але незабаром живіт став очевидним. Одного разу, проходячи повз спальню, Дмитро випадково побачив, як тато гладить маму по животу і щось тихо шепоче. Вона посміхається, немов задоволена. Хлопцеві стало ніяково, і він швидко пішов геть.
«Мама чекає дитину», раптом здогадався він. Це не стільки здивувало, скільки шокувало. Мама, звісно, була гарною і виглядала молодше за інших матусь з класу, але вагітність у її віці викликала в ньому відразу. Він уже знав, звідки беруться діти, але уявити, що його власні батьки цим займаються, було неможливо. Адже це ж не хтось, а його мама й тато!
Тату, мама чекає дитину? одного разу спитав він у батька.
З ним про це говорити було легше.
Так. Мама мріє про донечку. Гадаю, дурно питати, кого б ти хотів брата чи сестричку.
А в такому віці народжують?
В якому «такому»? Мамі всього тридцять шість, мені сорок один. Тобі що, не подобається?
А мене хтось питав? грубо відрізав Дмитро.
Батько уважно подивився на нього.
Сподіваюся, ти вже достатньо дорослий, щоб зрозуміти. Мама давно хотіла доньку. Коли ти народився, ми жили в орендованій хаті. Вона сиділа з тобою, а я один працював, грошей ледь вистачало. Тому відклали другу дитину. Потім померла бабуся, і ми отримали її квартиру. Памятаєш її?
Дмитро знизав плечима.
Зробили ремонт і переїхали. Коли ти підріс, мама вийшла на роботу, стало легше. Я купив першу машину. З донечкою знову відкладали, казали ще встигнемо. А потім просто не виходило А тепер, коли вже й не сподівалися
Сподіваюся, буде дівчинка, як хоче мама. Вона, звісно, молода, але вже й не дівчинка. Тож постарайся не нервувати її. Якщо щось турбує кажи мені. Домовились?
Так, зрозумів.
Потім вони дізналися, що справді буде дівчинка. У домі зявилися рожеві дитячі речі такі крихітні, наче лялькові. Поставили ліжечко. Мама часто випадала з розмов, сиділа, немов прислухаючись до себе. Тоді батько тривожно питав, чи все гаразд, і Дмитрові теж передавалася його хвилювання.
Особисто йому було байдуже брат, сестра, не має значення. Нащо йому ці соплі й пелюшки? Його цікавила тільки Олена Шевченко. Якщо батьки хочуть ще одну дитину їхня справа. Йому від цього тільки краще менше уваги, менше дорікань.
А це не небезпечно? Народжувати в її віці? поцікавився він.
Ризик є в будь-якому віці. Мамі, звісно, важче, ніж коли вона чекала тебе на тринадцять років молодша була. Але ми ж не в лісі живемо, у нас хороші лікарні Усе буде добре, втомлено додав батько.
А коли? Через скільки?
Що? Народить? За два місяці.
Але мама народила раніше. Дмитро прокинувся від галасу стогону й метушні за стіною. Він устав і, ще сонний, пішов до батьків. Мама сиділа на зімятій постелі, тримаючись за поперек і хитаючись, як маятник. Батько метушився, збираючи речі.
Головне папку з документами не забудь, прошепотіла мама, заплющивши очі.
Мам Дмитро миттєво прокинувся, заразившись їхнім хвилюванням.
Вибач, розбудили тебе. Де ж ця «швидка»? зірвався батько.
У двері подзвонили, і він кинувся відчиняти. У кімнату увійшли лікарі, почали розпитувати про схватки. На Дмитра ніхто не звертав уваги, і він вийшов. Коли повернувся вже одягненим, батьки виходили з квартири. Мама йшла в халаті й капцях.
Я скоро повернуся, а ти прибери тут, кинув батько і поспішив за мамою, яка знову охнула від болю.
Дмитро ще стояв, слухаючи непривичну тишу. Потім подивився на годинник можна було поспати ще дві години. Але замість цього він прибрав у кімнаті, зробив бутерброди й чекав.
Батько повернувся, коли син збирався до школи.
Ну що, вже народила? спитав Дмитро, намагаючись вгадати відповідь по обличчю.
Ще ні. Мене не пустили. Чаю налий.
Дмитро поставив перед ним чашку.
Мені йти?
Іди. Подзвоню, як будуть новини.
У школі він запізнився.
Коваленко зізволив нас відвідати! Чому спізнився? спитав вчитель математики.
Маму в лікарню забрали.
Перепрошую, сідай.
У нього мати родить! крикнув Петренко, і клас засміявся. Дмитро різко обернувся.
Тихо! гукнув учитель. А тобі що смішного?
На останньому уроці задзвонив телефон.
Можна вийти? підняв руку Дмитро.
До кінця уроку двадцять хвилин,