У жіночому колективі завжди знайдеться місце для пліток.
А, як відомо, язик у пліткарки довший за драбину. В одному дитячому садку часто обговорювали сімейне та особисте життя виховательки Оленки. Для молодої жінки це були різні речі. Олена, здавалося, із задоволенням дарувала привід для пересудів.
У неї завжди було повно шанувальників. Щойно в садочку зявлявся сантехнік, тесляр чи маляр, Оленка, забувши про свої обовязки, мчала, нібито допомагати майстру. Хоча далі ніж до відвертого залицяння справа не йшла, усі були певні в Олени «рильце в пуху».
Вона цвірінькала без упину, опиняючись серед чоловіків. Навіть із сторожем Іваничем, який ось-ось мав піти на пенсію, вона жартувала.
Їй подобалось «купатися» у компліментах, почуватися неперевершеною серед колег у своєму садочку.
А треба зауважити, Олена була заміжньою і виховувала семирічну доньку Соломію. Але ці обставини її анітрохи не бентежили.
Чоловік Тарас боготворив свою Оленоньку. Пилинки з неї здував. Він здогадувався про невинні забави дружини. «Ну що ж, коли жінка гарна Їй важко не реагувати на увагу навязливих чоловіків. Зате Оленонька мені вірна дружина», заспокоював себе Тарас.
Свята простота. Тим більше, Олена запевняла чоловіка у своїй безмежній любові.
Олена виходила заміж за наполяганням матері. Вона казала, що з податливого Тараса можна «ліпити» ідеального чоловіка. Так воно й сталося. Тарас був чудовим фахівцем з електрообладнання. Часто їздив у відрядження. Повертаючись, засипав Олену й доньку незвичайними подарунками, а весь вільний час присвячував родині. Але чогось Олені в цьому тихому й затишному шлюбі бракувало. Пристрасті? Бурхливих почуттів?
І ось одного разу Олена закохалася до непритомності. Все почалося з того, що Іванича несподівано відправили на пенсію. А сторожем у садочок влаштували сина завідувачки. Андрійко навчався на четвертому курсі медичного, готувався стати стоматологом.
Завідувачка дитсадка Наталія Миколаївна вирішила допомогти синові-студентові, запропонувавши йому працювати вночі. Андрійко одразу погодився. Зайва гривня ніколи не завадить. Та й кохану дівчину можна буде в кіно сводити чи морозивом пригостити
Хоч дівчини поки що й не було. У такого перспективного хлопця (майбутнього лікаря!) вона неодмінно зявиться.
І щойно Андрійко приступив до роботи, Олена не втрималася зазирнула до нього у сторожку.
Справа була взимку. Дітей уже розібрали батьки. Олена без запрошення зайшла до сторожа-студента. Познайомитися. Андрійко, як вихований юнак, запросив гостю присісти. Сам сів на потертому дивані. Олена вміла завязувати легку бесіду. За її язиком не встигнеш
Розбалакалися. Андрійко захоплено розповідав про себе, медицину, друзів. Олена розуміюче кивала. Потім вона почала скаржитися на нудьгу, а Андрійко вже ніжно тримав її за руку й заспокоював. Час минав непомітно. На місто вже спустилася ніч.
Андрійко провів Олену додому. На щастя, вона жила недалеко.
Так почався їхній запаморочливий роман.
Олена не могла себе стримати. Вона неслася у прірву, не зупиняючись. Андрійко незабаром зізнався їй у коханні. Уся історія миттєво стала відома колективу. А біля чужого рота не поставиш воріт. Завідувачка Наталія Миколаївна викликала Олену до себе.
«Олено, нагадую у тебе є сімя. Прошу, як мати, залиш Андрійка в спокої. Забудь про нього. Ну, що спільного може бути в вас? У тебе чоловік, донька. Андрійкові ще вчитися й вчитися. Йому не потрібна ця крадена любов. Чи ти хочеш, щоб я звільнила тебе за аморальну поведінку?» пригрозила завідувачка.
«Звільняйте, Наталіє Миколаївно! Від Андрійка я не відступлюся. Він мій!» поставила крапку Олена й вибігла з кабінету.
«Дивись, не пожалкуєш!» крикнула вслід розгнівана завідувачка.
Наступного дня Олена прийшла із заявою про відпустку. Наталія Миколаївна мовчки підписала й додала:
«Сподіваюся, ти опамятаєшся. Мені не потрібна невістка з посагом!»
Олена, забравши доньку («посаг»), поїхала до батьків у село. Хотілося побути наодинці й прийняти правильне рішення. Вона сама не розуміла, що з нею коїться. Жага? Пристрасть? Наваждення? Розум мовчав, а серце жагуче просило любові.
У селі жила ворожка Марія. До неї їздили люди з усіх кутків за порадою. Марії було десь за 90, але розум у неї був ясний, а в серці спокій. Вона жила сама в старій хаті на околиці. Колись у неї був чоловік і семеро дітей. Всіх пережила. Виплакала всі сльози, висушила горе й раптом стала провидицею. Усі її передбачення збувалися. Люди їй вірили, діли