Розумієш, він зовсім відбився від рук. Вчиться погано, додому пізно приходить.
Лідія Григорівна поставила на стіл дві чашки з кавою й підсунула подрузі тарілку з печивом. За вікном крапав жовтневий дощ, а в хаті було тепло й затишно. Олена, як завжди, виглядала бездоганно охайна зачіска, легкий макіяж, елегантна сукня. У свої пятдесят вісім вона вміла доглядати за собою.
Лідочко, дякую тобі велике, що погодилась допомогти, Олена взяла чашку й вдячно посміхнулась. Чесно кажучи, я вже не знала, до кого звернутися.
Та годі тобі, Оленко, ми ж стільки років дружимо. Звісно, допоможу, Лідія сіла навпроти й уважно подивилась на подругу. Розказуй усе по порядку. Що сталося з твоїм Андрійком?
Олена зітхнула й потерла скроні.
Розумієш, він зовсім відбився від рук. Вчиться погано, додому пізно приходить, а вчора я знайшла у нього в кишені якісь таблетки.
Боже, Лідія притулила руку до грудей. Наркотики?
Не знаю. Може. Я так злякалася. А він нічого не пояснює, тільки грубить. Каже, що це не моя справа.
Лідія похитала головою. Вона добре знала Андрія онука Олени, сімнадцятирічного хлопця, який залишився без батьків і жив із бабусею. Раніше він був слухняним хлопчиком, але останнім часом став якимось похмурим і замкнутим.
А що пропонуєш? запитала Лідія.
Мені потрібні гроші на приватного детектива, Олена говорила тихо, майже шепотом. Хочу дізнатися, з ким він спілкується, де пропадає. Може, потрапив у погане товариство.
Скільки треба?
Тридцять тисяч. Я знаю, що це багато, але обіцяю повернути через місяць. Як тільки отримаю пенсію.
Лідія, не роздумуючи, підвелася й пішла до шафи, де тримала заначку. Олена була її найкращою подругою вже більше двадцяти років. Вони познайомилися на роботі, коли обидві ще були заміжніми, виховували дітей, будували плани на майбутнє. Потім доля розвела їх по різних містах, але вони не втратили звязок. Листувалися, дзвонили, навідували одна одну.
Коли Лідія овдовіла, саме Олена підтримувала її, допомагала пережити горе. А коли в Олени трапилася лиха доля загинули її син і невістка в автокатастрофі, залишивши маленького Андрія, Лідія відразу приїхала й допомагала організувати похорони, оформити опікунство.
Тримай, Лідія простягнула подрузі конверт із грішми. І не думай про повернення. Якщо знадобиться ще, скажи.
Олена взяла конверт і міцно обняла Лідію.
Ти в мене найкраща, прошепотіла вона. Не знаю, що б я без тебе робила.
Вони ще довго сиділи на кухні, пили каву й говорили про життя. Олена розповідала, як важко виховувати онука самій, особливо в переходному віці. Лідія радила, ділилася досвідом виховання власного сина.
А твій Іванко як? запитала Олена. Давно його не бачила.
Добре живе. Сімя в нього гарна, робота стабільна. Тільки дзвонить рідко, дуже зайнятий.
Зрозуміло. У всіх діти розлетілися хто куди.
Олена зібралася йти тільки ввечері. Лідія провела її до ліфта, вони попрощалися, і подруга зникла за закритими дверима.
У хаті стало тихо. Лідія прибрала посуд, полила квіти на підвіконні й сіла до телевізора. Але фільм не йшов у голову усе думала про Андрія. Гарний був хлопчина, чемний, розумний. Невже справді звязався з наркотиками?
Наступного дня Лідія пішла до поліклініки на плановий огляд. У черзі до терапевта сиділа її сусідка Ганна Степанівна.
Лідо, привіт, привіталася сусідка. Як справи? Щось давно тебе не було видно.
Та все гаразд. Подруга вчора приїжджала, у неї клопоти з онуком.
А яка подруга? Та, що на чорній іномарці їздить?
Лідія здивувалася. Олена справді приїхала на машині, але нік