**Щоденниковий запис**
Мамо, ти бачила, що син про тебе написав? голос Оксани тремтів від обурення, трубка ледь не випала з її рук. Ні, не про мене, про тебе! Олексію! Твій улюблений Олесь! У соцмережах виклав!
Ганна Миколаївна повільно опустилася на кухневий стілець, міцніше притиснула телефон до вуха. У животі щось болісно стиснулося, як тоді, коли лікарі оголосили діагноз Петру. Тільки гірше.
Що він написав, Оксанко? прошепотіла вона, хоч уже здогадувалася, що нічого доброго не почує.
Та там… цілий аркуш! Про те, яка ти мати! Що все життя його контролювала, не давала йому жити! Що через тебе в нього не складається особисте життя! Мамо, я не можу це читати, руки трусяться! А коментарі… Господи, що люди пишуть!
Ганна Миколаївна заплющила очі. Кухня навколо потемніла, тільки холодильник гув, як завжди ввечері. На столі стояла недїдена гречана каша Олексій так і не прийшов на вечерю, хоча вона спеціально зварила, як він любить, з мясними котлетами.
Мамо, ти мене чуєш? схвилювалася Оксана.
Чую, доню. А що там у коментарях?
Не хочу повторювати. Краще сама не читай, добре? Серце ж у тебе… Я зараз до тебе приїду, гаразд?
Не треба, Оксанко. Пізно вже, дітей укладати час. Я… сама розберуся.
Поклавши трубку, Ганна Миколаївна довго сиділа нерухомо. За вікном темніли жовтневі сутінки, у дворі запалали ліхтарі. Десь плакала дитина, хлопнули двері підїзду. Звичайні звуки звичайного вечора, тільки всередині все перевернулося.
Олексій повернувся о одинадцятій, від нього пахло пивом і цигарками. Вона зустріла його у передпокої, дивилася, як він знімає черевики, не піднімаючи очей.
Вечеряти будеш? тихо запитала.
Не хочу. Він повісив куртку на гачок, все ще уникаючи її погляду.
Олесю…
Що? різко обернувся він, і вона побачила в його очах щось незнайоме. Злість? Сором? Виправдання?
Навіщо ти це написав?
Син замовк, потер перенісся. Вона раптом помітила, як він постарів за останні місяці. Олексію вже тридцять два, а вона все ще бачила в ньому хлопчика, який біг зі школи й розповідав про бійки та двійки.
Мамо, я не хотів тебе образити, нарешті промовив він. Просто… у мене зараз важкий період. З Іриною розійшлися, на роботі проблеми. А психологиня сказала, що мені треба проговорити дитячі травми.
Травми? перепитала Ганна Миколаївна. Які травми, Олесь? Що я тобі зробила?
Мамо, ну ти ж розумієш… Ти завжди була надто… турботлива. Памятаєш, як у інституті щодня дзвонила, питала, чи поїв я, чи тепло одягнувся? Як познайомилася з сусідкою по гуртожитку й просила за мною приглядати?
Вона притулилася до стіни. Так, вона памятала ту сусідку, Марійку. Добра дівчина, з багатодітної родини. Частувала її пиріжками, просила інколи Олексія нагодувати, якщо він забував поїсти. Що в цьому поганого?
А памятаєш, продовжив Олексій, заходячи в кімнату, як ти приїжджала кожні вихідні? Привозила банки з борщем, білизну прала? Хлопці з мене сміялися.
Я хотіла допомогти, прошепотіла вона. У мене ж тільки ви з Оксаною. Після того як батько помер…
Ось саме! підхопив син. Ти на нас всю свою нероздану любов вилила! А ми задихалися! Оксана хоча б заміж вийшла, відїхала, а я…
А ти що? Я тобі щось забороняла? Заважала одружитися?
Олексій сів на диван, сховав обличчя в долоні.
Мамо, ти не розумієш. Так, ти нічого прямо не забороняла. Але ти завжди була поруч! Завжди! Моїх дівчат годувала, опікала, а потім вони почувалися зайвими. Навіщо їм я, якщо в мене є мама, яка все за мене робить?
Ірина теж так вважала?
Ірина… важко зітхнув він. Ірина сказала, що я інфантильний. Що в свої тридцять два живу з мамою, як підліток. Що мені вже пора навчитися самостійності.
Ганна Миколаївна повільно пішла на кухню, включила чайник. Руки тремтіли, ледь вдалося поставити чашки на стіл. Олексій пішов за нею, став у дверях.
Мамо, я не хотів тебе вразити. Чесно. Але мені треба було це виговорити, розумієш? А в інтернеті якось легше. Люди діляться досвідом, радять…
І що ж тобі порадили? запитала вона, не обертаючись.
Різне. Хтось каже, що треба зїхати від батьків. Хтось що межі виставляти. А хтось пише, що в них саміх такі самі проблеми.
Вона розлила чай, додала цукор. Згадала, як двадцять років тому так само стояла на цій кухні й заварювала чай для Петра, коли йому було погано після хімії. Як він просив її не відходити, тримав за руку й казав: «Ганнусю, пообіцяй, що будеш піклуватися про дітей. Пообіцяй, що не даси