І що? У нас з Богданом усе гаразд. Ми зразкова сімя, жодних порушень, діти виросли гідними людьми.
Богдане, знову ключі забув? Наталка Степанівна зітхнула, почувши знайоме покашлювання за дверима. Чоловік ніколи не дзвонив, просто стояв і чекав, поки вона сама здогадається відчинити.
Забув, буркнув Богдан, просовуючись у передпокій. Поспішав зранку, важлива нарада була.
Наталка дивилася, як він знімає черевики, залишаючи їх посеред коридору, і мовчки переставляла на місце. Сорок років шлюбу навчили її не сваритися через дрібниці. Богдан працював головним інженером на заводі, відповідав за серйозні проекти, вдома хотів спокою. Ну й що, що вона за ним черевики прибирає?
Як на роботі? спитала дружина, наливаючи чоловікові миску борщу.
Та все як завжди. Начальство тисне, робітники не розуміють, обладнання старе. Але справляємось, Богдан механічно гортав газету, не відриваючи очей від тексту.
Наталка хотіла розповісти про сусідку Олену Петрівну, яка сьогодні скаржилася на сина-пияка, але передумала. Богданові після роботи чужі проблеми не потрібні.
До речі, раптом підвів голову чоловік, Степановичу запропонували підвищення. Переводять у Київ, у головне управління. Хороша посада, зарплатня втричі більша.
Ну й добре для нього, кивнула Наталка, прибираючи зі столу.
Він мене порекомендував на своє місце, тихо додав Богдан.
Наталка завмерла з тарілками в руках.
Тобто як це?
Директор вирішуватиме наступного тижня. Якщо все пройде, стану заступником головного інженера. Оклад майже вдвічі більший, соціальний пакет, відпустка довша.
Богдан говорив спокійно, але Наталка чула в його голосі приховане хвилювання. Вона знала чоловіка як облупленого. Він мріяв про цю посаду роками, але ніколи не виказував амбіцій відкрито.
Богдане, це ж чудово! вона сіла поруч, взяла його за руку. Ти заслужив це підвищення. Стільки років чесно працюєш, жодного разу не підвів завод.
Ще невідомо, чи дадуть, чоловік знизнув плечима, але по його обличчю Наталка бачила, що він уже уявляє себе на новій посаді.
Весь вечір Богдан був незвично жвавим. Розповідав про нові проекти, які зможе реалізувати, про відрядження, про те, як нарешті куплять нову машину замість старих «Жигулів». Наталка слухала і раділа разом із ним. Після вечері вони навіть увімкнули музику і потанцювали на кухні, як у молодості.
Наступного дня Наталка зустріла у дворі Марію, дружину того самого Степановича.
Вітаю! посміхнулася сусідка. Сергій учора розповів, що Богдан може зайняти його місце. Чудова посада, ми дуже раді за вас.
Дякую, але ще нічого не вирішено, обережно відповіла Наталка.
Та що ви, усе вже практично вирішено. Сергій каже, інших кандидатів навіть не розглядають. Богдан же найкращий фахівець у відділі, усі його поважають.
Наталка йшла додому з полегшеним серцем. Значить, недарма Богдан сподівається. Якщо Степанович так каже, то підвищення майже гарантоване.
Вдома вона вирішила приготувати святкову вечерю. Сходила до магазину, купила мяса для печені, улюблені Богданові тістечка. Готуючи, наспівувала пісеньку. Давно вона не почувала себе такою щасливою.
Богдан повернувся пізно, стомлений і якийсь похмурий.
Що трапилося? злякалася дружина.
Та нічого особливого. Звичайний робочий день, він сів за стіл, але до їжі навіть не доторкнувся.
Богдане, ну чого ти мовчиш? Щось дізнався про підвищення?
Сказали, що рішення приймуть наступного тижня.
А що, є якісь проблеми?
Богдан довго мовчав, потім важко зітхнув:
Розумієш, Наталко, там не все так просто. Конкуренція велика. Іванов також претендує на цю посаду. І Петренко із сусіднього цеху.
Та ж Степанович казав, що ти найкращий кандидат!
Степанович казав, але вирішує не він. А в того ж Іванова звязки є. Дружина його в міськраді працює, племінник директора йому зятем доводиться.
Наталка відчула, як стискається серце. Невже все не так райдужно, як здавалося?
Наступного дня вона вирішила зайти до подруги Людмили. Люда працювала у відділі кадрів на тому ж заводі, завжди була в курсі всіх призначень і перестановок.
Слухай, Людо, почала Наталка, навіть не встигнувши роззутися, що ти знаєш про підвищення Богдана?
Людмила поставила чайник, дістала печиво, сіла навпроти подруги.
Знаю, що є така вакансія. І Богдан справді один із претендентів.
А що ще знаєш? Хто конкуренти? Які в нього шанси?
Наталко, ти ж розумієш, я не можу розголошувати службову інформацію, Людмила завагалася.
Людо, ми стільки років дружимо! Ну скажи хоча б щось. Богдан увесь змучився, а я не знаю, як допомогти.