Родити в сорок сім?
Ти з глузду зїхала, народжувати у такому віці?! Тобі сорок сім років! кричала Наталі підруга й колега по цеху Марія.
А що робити, Марусю? Дитина ж уже є, винувато знизувала плечима майбутня матір.
Як що робити? Ти міркуєш, як стара Гапка з дореволюційного села. Є купа способів вирішити питання. Таблетки, вакуум
Маруся, я не буду вбивати дитину! різко перебила Наталя. Ще невідомо, чи виношу. Але якщо Богу буде угодно вона народиться.
Та пішла ти, махнула рукою Марія й доречно додала: Дурна!
Наталя йшла додому розгублена. Шкодувала, що розповіла про вагітність підрузі, а не Ярославу. Але водночас раділа, що прийняла рішення. Чомусь Марїні докори лише переконали її, що треба народжувати. Тепер потрібно було повідомити новину матері й дорослому синові Дмитру.
Розмови з Ярославом Наталя не боялася. Він давно мріяв про дитину, відколи вони почали жити разом.
Разом вони були вже десять років, з часів, коли Наталя розлучилася з першим чоловіком, батьком Дмитра. Розлучення пройшло швидко: Наталі навіть не довелося пояснювати причину, бо її колишній чоловік, Богдан, прийшов на суд пяним. Суддя запитала його пару речень, а потім сухо винесла рішення: «Усе зрозуміло. Позов задовольняється, тут навіть думати нема чого».
Того ж дня Богдан зник із її життя, заявивши, що аліменти платити не збирається.
Наталя навіть не стала з ним судитися. Вона була щаслива, що позбулася цього тягаря, який колись впустила у своє життя. Після розлучення вона навіть собі пообіцяла, що більше ніколи не звязуватиметься з чоловіками.
Але незабаром у цеху зявився Ярослав. Відразу почав за нею доглядати ніжно, трохи грубувато. Але Наталі це подобалося. Через місяць після знайомства вони почали зустрічатися, а ще через місяць Наталя познайомила Ярослава із своїм дванадцятирічним сином. Вони відразу ж поладили.
Дядьку Ярославе, приходи до нас у гості ще, попросив Дмитро.
Добре, прийду.
І справді прийшов, приніс хлопчикові подарунок і солодощі. Незабаром почав залишатися на ніч, а потім і зовсім оселився у них.
Наталю, народи мені доньку, попросив Ярослав через рік спільного життя. Їй тоді було вже тридцять вісім, і вона вважала, що народжувати пізно. Трохи зніяковівши, Наталя лише знизала плечима але потім пішла до лікаря й поставила спіраль.
Якось, коли пара вже обговорювала спільну дитину, колишня дружина Ярослава збиралася в санаторій, але їхня донька застудилася.
Візьми Оленку до себе на кілька днів, попросила вона Наталю.
Наталя не заперечувала. Донька Ярослава була милою та слухняною дівчинкою. Але тепер його колишня щодня дзвонила з санаторію, розпитувала про все. Ярослав розповідав детально. Наталі здалося, що між ними знову спалахнули почуття. Вона любила Ярослава й боялася його втратити. Тому вирішила обовязково народити йому доньку, щоб він точно не повернувся до колишньої.
Але після вилучення спіралі довго не вдавалося завагітніти. Наталя звернулася до лікаря, пройшла обстеження. Патологій не виявили. Запропонували обстежити чоловіка. Але Ярослав до того часу вже вирішив, що дітей їм не треба:
Не піду я ні в яку консультацію! Якщо не виходить може, так і має бути. Виховуватимемо Оленку й Дмитра, чекатимемо онуків.
Як Наталя не намагалася переконати Ярослава, але він відмовлявся. І вона змирилася. А тут ось тобі й на!
«Термін шість тижнів. Вагітність розвивається нормально. Серцебиття є»
Як же я виношу дитину у сорок сім років? запитала Наталя у лікаря.
Досвідчена гінекологиня усміхнулася й відповіла:
Ви ж не одна так у світі. Виносять, народжують і виховують Хоча це ваша справа. Вирішуйте сама.
Вона вагалася, тому спершу розповіла Марії. А після неприємної розмови остаточно вирішила.
«Ні, тепер мене ніхто не переконає! В мене буде донька! І ніхто не зможе заборонити мені дати їй життя!» думала вона, ідучи додому. По дорозі подзвонила Ярославу й попередила, що є важлива розмова.
Ну, що там у тебе? запитав він, коли Наталя увійшла в будинок.
Не в мене. У нас. Ми з тобою скоро станемо батьками.
Ти вагітна?
Шість тижнів. Сьогодні була на УЗД.
Ох, Наталю! Але ж нам з тобою майже пятдесят. Як ми її виховаємо?
Ярославе! Як-як Об полицю! Хоча б ти міг мене підтримати!
Та я не проти! Я радий, Наталю! опамятався Ярослав. Просто злякався. Але ти права. Виховаємо! Я вже давно думав облаштувати майстерню у приміщенні. Тепер і стимул є.
Роби. Гроші нам знадобляться.
Отримавши підтримку чоловіка, Наталя вирішила розповісти