**НОВОРОДЖЕНЕ ЩАСТЯ**
Пане, перестаньте йти за мною по пятах! Я ж вам казала, що ношу жалобу за чоловіком. Не чіпляйтеся! Мені вже страшно! зірвалась я на крик.
Памятаю, памятаю Але в мене таке відчуття, що жалобу ви носите не за ним, а за собою. Вибачте, не вгавав мій шанувальник.
Я відпочивала в санаторії. Хотілося тиші, співу лісових пташок, а не надокучання наздрілих чоловіків. Нещодавно раптово помер мій чоловік. Потрібно було зібрати думки, змиритися з невідворотною втратою.
Ми з чоловіком, Олексієм, почали ремонт у квартирі, копили гривні, нічого собі не дозволяли і ось на тобі Олексію стало погано, швидка не встигла. Другий інфаркт. Поховавши його, я залишилась без другої половинки та без ремонту. Зате з двома синами-підлітками. Руки опускалися. Як пережити таку втрату?
На роботі дали путівку в санаторій. Я спротивлялася. Навіть з хати виходити не хотіла. Колеги наполягли:
Не ти перша вдова й не остання. У тебе діти. Треба жити! Поїдь, Оленко, розвіятись. Приведи думки до ладу.
І я, стиснувши зуби, поїхала.
Минуло сорок днів після смерті чоловіка. Душа боліла так само.
У санаторії мене поселили в один номер із жвавою дівчиною Даринкою. Вона випромінювала радість і світ, що навіть дратувало. Ділитися горем з нею не хотілося. Та й чи потрібно це молодій дівчині? До неї ліз знайомий аніматор, який влаштовував вечірки. Як відомо, у санаторіях або холостяки, або розведені, або самотні вдовці. Мене не обдуриш Я попередила Даринку: цей «веселун» напевно вже не в першому шлюбі.
Вона сміялась та відповідала:
Ой, не лякайте мене, Оленко! Я ж не з тих, кого легко обдурити
І «необдурена» Даринка щовечора йшла на побачення. А я тиждень не виходила з кімнати. Читала книжку й не памятала про що, дивилась у телевізор і не бачила екрану.
Одного ранку прокинулася в гарному настрої. Виглянула у вікно благодать! Вирішила пройтися лісом, послухати пташок, вдихнути свіжості. І ось зустріла незнайомця.
Я його вже помічала у їдальні. Мені він не сподобався: низький, з нахабним поглядом. Голови на мене не вистачало. Фу Неприємний тип.
Та чоловік був охайний, виголений, одягнений ізі смаком. За кожним обідом він вклонявся мені, а я ледве кивала із ввічливості. А потім він сів за мій стіл.
Нудьгуєте, пані? спитав він бархатним голосом.
Ні, відповіла я, напружившись.
Не брешіть, серденько. На вашому обличчі смуток. Можу допомогти? не відставав він.
Ви вгадали. Смуток за чоловіком. Ще питання є? витерла руки серветкою й підвелась, даючи зрозуміти, що розмова скінчена.
Вибачте, не знав. Співчуваю. Але давайте познайомимось. Василь, поспішив він.
Було видно, що він боїться мене втратити.
Олена, неохоче сказала я й пішла.
Тепер Василь щоразу підсадовувався до мене й дарував букетик волошок. Вони росли скрізь. Не брешу було приємно. Але розвивати стосунки я не збиралася.
Василь не відступав. Він вже приєднався до моїх вечірніх прогулянок. Я навіть почала носити кеди, щоб не було дисонансу. А йому було байдуже на свій зріст, на блискучу лисину. Здавалося, жінок він вабив лише голосом. Ніколи не чула такого тембру. І, схоже, я потрапила в його пастку.
Ми вже ходили на танці, їздили до міста за фруктами Він кілька разів намагався затягти мене до своєї кімнати. Але я, мов деревяний солдатик, не здавалася.
Нарешті, Василь нагадав:
Оленко, завтра відїзд. Може, зайдеш до мене на чашку чаю?
Подумаю, невиразно відповіла я.
Настав останній вечір. Я вирішила не ображати Василя й прийти, знаючи, чим усе закінчиться
Стол був гарно сервірований. «Напевно, посуд з їдальні «позичив», подумала я. Василь запросив сісти. Зн