Сонце після дощу…
Оленко, зайди. Мій у льосі був, тобі картоплі набрав.
Олена повернула до двору сусідки.
Ой, дякую, тітонько Марічко, обовязково вам віддам.
З чого віддаси? Ох, лишенько. Віддасть вона. Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Тарас ніколи нормальним чоловіком не був.
Олена проковтнула образливі слова, бо знала до зарплати ще тиждень, а на одному молоці довго не проживеш. Ладно б вона, але ж удома її чекали троє діточок. Тарас, про якого говорила сусідка, був її чоловіком, тепер колишнім, бо минулого року дізнався, що держава на трьох дітей ні квартири, ні машини не дасть швиденько зібрав речі й сказав, що в такій злидні жити не згоден. Олена якраз мила посуд і навіть тарілку випустила з рук.
Тарас, що ти несеш? Ти ж чоловік. Піди на нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти! Ти завжди казав, що хочеш багато дітей…
Хотів, але ж я не знав, що державі на нас начхати. А працювати впусту не бачу сенсу, відповів Тарас.
Олена опустила руки.
Тарас, а як же ми? Як я сама з ними впораюся?
Оленко, ну не знаю. І взагалі, чому ти не наполягла, щоб одного було достатньо? Ти ж жінка, мала розуміти, що таке станеться.
Олена не встигла нічого відповісти Тарас вискочив з хати й майже бігом подався до зупинки. Сльози навернулися на очі, але раптом вона побачила на себе три пари очей. Андрійко був найстарший, цього року йти в школу. Мишці всього пять, а їхня зірочка Софійка два. Олена ковтнула, усміхнулася.
Ну, хто за те, щоб млинці спекти?
Діти радісно захвилювалися, і тільки Андрійко ввечері спитав:
Мам, а тато більше не повернеться?
Олена намагалася щось вигадати, але потім просто сказала:
Ні, сину…
Хвилину Андрійко сопів, а потім промовив:
Ну й нехай. Ми самі впораємось. Я тобі допомагатиму.
Коли Олена поверталася з вечірнього доїння, знала малята вже нагодовані й у ліжечках. І взагалі, вона дивувалася, як її син так швидко подорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, вона пішла додому. «Господи, коли вже потеплішає? Якась ненормальна зима цього року». Картоплі б вистачило, але одного разу мороз так ударив, що навіть у льохах вона промерзла. Селяни, звичайно, їх жаліли. У селі люди добрі, але постійно нагадували, яка вона дурна. А що, дурна? Тепер вона просто не уявляла, як би жила, якби когось із її дітей не було. Як би не було важко, але вони справлялися. Хотілося нових речей і іграшок, але діти не просили. Зна