Привіт, мамо. Марія намагалася говорити спокійно, але голос вийшов деревяним, немов у неї в горлі застряг кісточка.
Ой, Марічко! А ти чого це?! Я тебе сьогодні не чекала. відповіла Ганна Степанівна.
Марія пильно подивилася на матір. «Не чекала» це слово вчепилося в серце, як репях, а потім гучно лунало в голові. «Не чекала»! Останнім часом її ніхто й ніде не чекав.
Ну чого стала, як укопана?! Заходь, я там огірки закриваю. Так зайшла, чи щось трапилося? З Олесем усе гаразд?
Усе гаразд, мамо. Ми йому квартиру зняли на перший час. Богдан заплатив за три місяці наперед, а там хай вже сам
Марія глянула на матір. Та, як завжди, метушилася по хазяйству. Так було завжди. З дитинства Марія звикла, що мати постійно кудись біжить.
«Треба швидше», «забіжу до крамниці, там привезли», «сиди вдома, а я піду», «Маріє, не заважай, бачиш я працюю». Ганна Степанівна цікавилася лише матеріальним, а доньці зазвичай казала «почекай».
Маріє, наливай чай сама, а то не встигаю, ще банки не простерилізувала. Гаразд?
Гаразд, мамо. Марія налила чаю, хоч пити його зовсім не хотілося.
Ну, то чого прийшла?!
Мам а у тебе ніколи не було думки розлучитися з татом? несміливо почала Марія.
Нуу ні, навіщо? Шило на мило міняти. Усі вони однакові, ці чоловіки! А що?
Мам, я хочу подати на розлучення
Що?! А що в вас сталося?! Загуляв, чи що?!
Ганна Степанівна явно не очікувала такого, навіть перестала витирати банку.
Мам ми з Богданом якось розійшлися. Олесь уже дорослий, сам з дівчиною живе. Думаю, нам із чоловіком варто розлучитися
Та що ж у вас коїться, Господи?!
Сьогодні двадцять пять років нашого весілля. Вранці він навіть не згадав про це. Питав лише, де шкарпетки, і через скільки хвилин буде сніданок. І все гірко зідхнула Марія.
І все?! Марічко, та ти ж дурна! Подумаєш, роковини! Мені твій тато ніколи нічого не дарував, і я йому теж. Нащо гроші на дурниці витрачати?! розгорячилася Ганна Степанівна.
Марія дивилася на матір і думала, що даремно прийшла ділитися почуттями. Мати її ніколи не розуміла. По щоці покотилася сльоза.
Ну, нарешті й сльози пустила! Ти ж знаєш, яка морока почнеться з цим розлученням ділити квартиру, дачу, машина у вас є А гроші на рахунку ви й так відкладали?! Я свої готівкою зняла, он у шафі сховала. Треба буде розміняти квартиру! Така гарна «трійка», а скільки грошей у ремонт вкинули
Марія слухала, як мати щось розраховує, кому що дістанеться. На душі стало ще важче.
Я тобі так скажу, доню іди додому та викинь це з голови. А квітів треба? Он пійду, тобі півоній зріжу, все одно скоро відцвітуть
Дякую, не треба. всміхнулася крізь сльози Марія.
Ну, як знаєш. Ти вже йдеш?! У нас тут учора в магазині пісок дешевий привезли, тобі не треба?!
Марія заперечливо похитала головою і поспішила піти. У батьківському домі було неможливо знаходитися.
Вона пішла до автобусної зупинки, але потім передумала і вийшла на набережну. У сумці задзвонив телефон. Марія подумала може, чоловік таки згадав про роковини? Але на екрані було імя сина.
Так, Олесю.
Мам, привіт. Послухай, у тебе є час? Мені дуже треба поговорити.
Так, звісно. Давай зустрінемося в кафе за годину. «Веснянка», добре?
Добре.
Марія звернула на іншу вулицю, пройшла кілька кварталів і незабаром була на місці. Син прийшов через пятнадцять хвилин.
Привіт, мам.
Привіт, сину. Я лише каву замовила, їсти не хочеться.
І правильно. У мене часу обмаль, хвилин на двадцять.
Що хотів сказати?
Мам справа в тім, що Софія чекає дитину
Марія на мить оніміла. Кілька тижнів тому Олесь з дівчиною зняли квартиру. Вона не була проти, але ставати бабусею у сорок пять років
Мам, ти чого мовчиш?
Я просто це так несподівано, сину. Ви впораєтеся?
Звісно, якщо щось, ти ж допоможеш? А ти що хотіла сказати?
Я Сину, як би ти поставився, якби ми з татом розлучилися?
Ви що, розлучатися збираєтеся? Що трапилося?
Ми просто стали чужими. Сьогодні двадцять пять років нашого весілля, а він навіть не згадав.
З