Щоденниковий запис
Сьогодні прокинулася від звуків посуду на кухні. Мама, як завжди, встала рано, готувала сніданок татові перед роботою. Я потягнулася, посміхнулася й прислухалася чи не почую вітання? Але з кухні лунали звичайні розмови про те, що знову починається дощ і парасольку забули в автобусі.
Сіла на ліжку, поправила піжамку з рожевими слониками. Сьогодні мені виповнилося девять років. Цілих девять! Учора кілька разів нагадувала мамі, а вона кивала й казала: «Звісно, сонечко, памятаю». Але зараз ніхто не поспішав мене вітати.
Олесю, снідати! покликала мама звичайним голосом, без жодної святковості.
Швидко вдягнулася й вибігла на кухню. Тато сидів за столом з газетою, мама розкладала по тарілках омлет. Я зупинилася в дверях, чекаючи.
Доброго ранку, доню, сказав тато, не відриваючись від газети. Сідай їсти, а то запізнишся до школи.
Доброго ранку, тихо відповіла я, підходячи до столу.
Сіла на своє місце й чекала. Може, вони хочуть зробити сюрприз? Може, зараз винесуть торт чи подарунки? Але мама, ніби нічого й не сталося, поставила переді мною тарілку з омлетом і склянку молока.
Їж, не марнуй час. Сьогодні багато уроків, знадобляться сили, сказала вона, витираючи руки рушником.
Мам, а ти памятаєш, яке сьогодні число? обережно запитала я, чіпаючи виделкою омлет.
Пятнадцяте жовтня. А що? мама подивилася на мене розсіяно, вже думаючи про свої справи.
Так, просто цікаво, опустила я очі в тарілку.
Пятнадцяте жовтня. Мама памятала дату, але не памятала, що вона значить. У грудях щось стиснуло, але я намагалася не показувати розчарування.
Тато допив каву, поцілував маму в щоку й мене в маківку.
Ну, я побіг. Побачимось увечері, сказав він, надягаючи куртку.
До побачення, тату, прошепотіла я.
Залишилися ми з мамою удвох. Вона збирала зі столу,