Не треба, раптом промовила Оксана. Знаєш що, бери дім просто так. А дачу візьму я. Хай навіть вона й дешевша коштує.
Марічко, ви точно уважно читали? Може, там поміж рядків ще щось є? голос Оксани тремтів від хвилювання.
Читала, читала! Ось, самі подивіться! нотаріус простягнула документ через стіл. Тут лише стандартна формула: «Цим заповітом скасовую всі раніше складені мною заповіти». І все. Більше нічого.
Ганна сиділа немов громом уражена, крутила в руках окуляри, то надівала, то знімала їх. Оксана нервозно теребила ручку сумочки, а Юрко, наймолодший із трьох дітей покійної Ганни Семенівни, просто мовчав, втупившись у одну точку.
Та як же так? нарешті видихнула Ганна. Мама ж казала, що все владнала, що дім і дачу поділила між нами. Памятаєш, Оксанко, як вона торік влітку усе пояснювала?
Памятаю, ще як памятаю! схопилася за голову Оксана. Говорила, що тобі, Ганнусю, дім дістанеться, бо ти з дітьми, а мені дача, я там все літо проводжу. А Юркові гроші на рахунку залишить, він же у Львові живе, йому нерухомість тут ані до чого.
Юрко підвів голову, глянув на сестер.
А я думав, мама просто так базікала. Знаєте ж, як вона любила все планувати, міркувати. Ніколи не думав, що серйозно заповіт писала.
Марічка делікатно покашляла.
Розумієте, Ганна Семенівна справді складала заповіт. Але це було давно, років десять тому. А потім, мабуть, передумала і написала новий, який скасовує всі попередні. Тільки ось розпорядитися майном у новому заповіті забула. Чи не встигла. Таке, на жаль, буває.
Ганна встала, пройшлася кабінетом. Їй було сорок три, вона працювала вчителькою у місцевій школі, сама ростила двох дітей після розлучення. Старий мамин дім був для неї останньою надією на власне житло.
Виходить, тепер усе по закону ділитимемо? Навпіл між трьома дітьми? спитала вона, ледве стримуючи сльози.
Саме так. Дім, дача, банківські вклади усе на рівні частки.
Оксана фуркнула.
От і добре! А то Ганна вже пику скривила, думала, їй усе дістанеться. А мені що, дачні шість соток моєї пенсії варті?
Оксано! обурилася Ганна. До чого тут твоя пенсія? Ти ж прекрасно памятаєш, що мама хотіла!
Памятаю-памятаю! Тільки захотіти мало, треба було ще й оформити як слід. А наша мамуся, царство їй небесне, завжди була майстриня все до останнього відкладати.
Юрко підвівся, застебнув куртку.
Годі, досить сваритися. Розберемося вдома спокійно. Марічко, коли нам знову до вас прийти?
За тиждень. Підготую документи на поділ майна. Тільки спочатку між собою домовтеся, хто що бере. А якщо не домовитеся, через суд усе одно ділити доведеться.
На вулиці моросив бридкий жовтневий дощик. Ганна накинула капюшон, Оксана розкрила парасольку. Юрко запалив цигарку, щось бурмотів собі під ніс.
Може, у кавярню зайдемо? Потрібно поговорити, запропонувала Ганна.
Не хочу я з тобою розмовляти, відрізала Оксана. Відразу видно, як ти засмутилася, що не все отримаєш. Адже мама нас трьох народила, не одну тебе.
Оксано, та що ти злишся? Я ж не винувата, що заповіт такий дивний.
Не дивний, а справедливий! Оксана з такою силою захлопнула парасольку, що від неї бризки полетіли в усі боки.
Юрко затушив цигарку об мокру лавку.
Дівчата, ну годі вже! На вулиці дощ, люди на нас дивляться. Ходімо до Ганни додому, чаю попємо, спокійно все обговоримо.
До Ганниного будинку було хвилин пятнадцять ходу. Ішли мовчки, кожен думав про своє. Будинок Ганни Семенівни стояв на тихій вуличці, пошарпаний, та міцний. Вікна забиті фанерою, хвіртка замкнена на вісячий замок.
Ключі в кого? спитав Юрко.
В мене, Ганна дістала звязку з кишені. Після похоронів узяла, думала, там лад наводитиму.
Увійшли у двір. Усе заросло буряном, яблуні не обрізані, парник перекосився. Ганна відчинила двері, пахнуло затхлістю та сирістю.
Ох, мамо, схлипнула Оксана. Як же тут усе запущено.
Увійшли у вітальню. Старий меблі, піаніно, за яким колись всі троє вчилися грати, сервант із кришталевими келихами. На стінах фотографії: весілля батьків, діти у шкільній формі, онуки.
Ганна поставила чайник, дістала з буфету печиво. Сіли за круглий стіл, за яким колись збиралася вся родина.
Памятаєте, як мама нас тут до уроків змушувала сідати? тихо промовила Оксана. А ми всі норовили втекти у двір.
А памятаєш, Юрку, як ти у сьомому класі двійку з алгебри дістав, усміхнулася Ганна. Мама ременя погр