Людмила Степанівна стояла біля вікна своєї кухні й спостерігала, як її онук Дмитро кидає камінці у сусідську кішку. Хлопчикові було лише сім років, але в його рухах вже відчувалася злість, яка лякала бабусю.
Дмитрику, негайно припини! гукнула вона, відчиняючи кватирку.
Онук навіть не обернувся. Взяв більший камінь і знову запустив у тварину. Кішка жалібно нявкнула й сховалася за гаражами.
Людмила Степанівна зітхнула й пішла одягатися. Треба було спуститися вниз і поговорити з хлопчиком. Але вона знала, що користі з цього буде мало. Дмитро її не слухався, грубив, а інколи й просто тікав додому скаржитися мамі.
У підїзді вона зіткнулася з сусідкою Наталею Іванівною.
Людо, ти бачила свого онука? обурено запитала та. Знову мою Рябу переслідує!
Бачила, Наталю. Зараз поговорю з ним.
Та що з ним говорити! Краще б із Оленкою поговорила. Це все її виховання, а точніше, його повна відсутність.
Людмила Степанівна мовчала. Сваритися з сусідкою не хотілося, але й погодитися було неможливо. Олена її донька, і як би не складалися їхні стосунки, захищати її доводилося.
У дворі Дмитро вже знайшов собі іншу розвагу відривав крила мухам, яких зловив у банку.
Дмитрику, що ти робиш? Людмила Степанівна присіла поруч із онуком на лавку.
Досліджую, буркнув хлопчик, не піднімаючи голови.
Що саме?
Як вони житимуть без крил.
Навіщо тобі це знати?
Дмитро здвигнув плечима.
Цікаво.
Людмила Степанівна обережно забрала банку з рук онука.
Знаєш, мухи теж живі істоти. Їм боляче, коли їм завдають шкоди.
Та й що? Вони ж огидні.
Дмитрику, не можна робити боляче іншим, навіть якщо вони тобі не подобаються.
Хлопчик подивився на бабусю з таким виразом, ніби вона говорила китайською.
А мама каже, що якщо хтось слабкіший, то його можна не боятися.
Людмила Степанівна відчула, як стискається серце. Невже Олена дійсно так навчає дитину?
Мама багато що каже, але не все правильно. Сильні мають захищати слабких, а не ображати їх.
Дурниці якісь, відмахнувся Дмитро і побіг до гойдалок.
Ввечері Людмила Степанівна вирішила поговорити з донькою. Олена прийшла забирати сина близько восьмої, як завжди втомлена після роботи й роздратована.
Мам, ти його хоча б нагодувала? запитала вона, навіть не привітавшись.
Звичайно, нагодувала. Олено, нам треба поговорити.
Про що? донька нервово крутила ремінець сумочки.
Про Дмитра. Про його поведінку.
Олена заплющила очі.
Знову скарги? Мам, йому сім років! Усі діти в такому віці бешкетують.
Це не бешкетівство, Олено. Він мучи