**Щоденниковий запис**
“Чому ти мені така потрібна?”
Маріє, не фотографуй мене в профіль. Не треба, Ірина кинула роздратований погляд на фотографа з їхнього прес-центру. Навіщо ти звідти знімаєш?
Ірино Володимирівно, я всіх фотографую, зніяковіла Марія, яка метушилася навколо круглого столу з почесними гостями й клацала фотоапаратом. Хочу, щоб усі були на фото.
Мене знімати тільки прямо й ось звідти. Зрозуміла? Будь ласка. Тільки прямо, з цього ракурсу. Дякую, різко вимовила Ірина. Колеги, повернемося до обговорення контракту.
Гості з подивом дивилися на Ірину Володимирівну, але ніхто нічого не сказав. Вона була керівницею, і їй можна було все навіть командувати фотографом під час укладання мільйонної угоди.
Марія тепер приціливалася уважніше й стежила, щоб Ірина завжди дивилася в обєктив і ні в якому разі не потрапляла в кадр збоку. Про це її давно попереджали колеги, але вона забула й тепер отримала дзвінка. Хоча вона щиро не розуміла, що поганого в цих фото в профіль. Адже все ж було добре.
Але для Ірини Володимирівни не мало бути “добре” чи “нормально”. Усе мало бути ідеальним. Так їй завжди казала мати:
Іро, ти маєш бути ідеальною. Ідеальною для чоловіка, дітей, колег і цього світу. Люди мають дивитися на тебе й казати: вона доскінна.
Мамо, я дуже стараюся.
Знаю, доню. Але недостатньо. Ти пішла до школи в погано випрайованій блузці. Хто так робить? Чому не випрасувала, як казала?
Я прасувала, але складки залишилися. Думала, це непомітно, похилила голову Іра.
Якщо блузка випрайована добре ніхто не помітить. Якщо погано помітять всі. Памятай це.
Добре, мамо, Іра всмигнула носом. Її дуже образили мамині слова, і було страшно її розча́рувати.
І не три свій ніс, Іро. Він у тебе і так великий. А коли ревеш завбільшки з півобличчя. Як тобі вдалося таким народитись… І ще ця горбинка. Коли у вас шкільне фото?
У втор.
От і підвчися перед дзеркалом, як сісти й дивитися, щоб ніс не виглядав таким великим.
Добре, я спробую.
Дивися прямо й трохи похили голову. Так буде краще. Давай, зараз же спробуй. Ось так, так.
Ірина з очима, повними сліз, повертала голову перед дзеркалом, але ніс із горбинкою при будь-якому ракурсі їй здавався величезним. Хоча, якби мати не згадала про нього так часто, можливо, вона більше й не помічала б його.
Під час таких розмов мати часто повторювала: “Не будеш ідеальною заміж не візьмуть. Залишишся сама на все життя”.
Ось чого Ірина боялася найбільше. І працювала над собою, щоб стати тією самою ідеальною жінкою. Тіло, схильне до повноти, виснажувала дієтими та пробіжками. Ніяких пиріжків, морозива чи піци. Лише ненависна гречка, куряча грудка, салат із зелених овочів і чай. Вона намагалася бути ідеальною в навчанні й зубрила все від корки до корки. Адже гідному чоловікові не потрібна товста й дурна. Тому вона мала бути гарною, розумною, освіченою й із хорошою зарплатою. Кому потрібна утриманка?
Ірина закінчила економічний факультет, потім курси маркетингу й постійно підвищувала кваліфікацію. Вона знала дві мови, розбиралася не тільки у здоровому харчування, а й у мистецтві, літературі, живопису. Намагалася бути ідеальним фахівцем і ідеальною дружиною.
Зі Степаном вона познайомилася після університету. Він був хороший, вона ідеальна: висока, струнка, підтягнута, гарний манікюр, укладка, випрайована сорочка, строгі брюки, стильні прикраси. А ще Ірина чудово готувала, бо знала: шлях до серця чоловіка лежить через шлунок.
Степан був із звичайної родини, без особливих талантів чи перспектив. Працював юристом, займався нудними паперами й не гнався за зірками. Але гарний: високий блондин із блакитними очима й тонкими музичними пальцями. Поруч із ідеальною жінкою мав бути ідеальний чоловік, чи не так? Він звернув на неї увагу, і тут Ірина, яка боялася залишитися сама, швидко взяла його в обійми. А Степан, у принципі, і не заперечував: дружина працювала, тримала будинок у чистоті, добре готувала й чудово доглядала за ним. Він завжди був нагодований, носив випрайований одяг і ідеально начищені черевики. Разом вони нагадували кадр із серіалу про щасливу родину.
Через два роки після весілля в Ірини та Степана народився син. Тут Ірина тепер усе взяла під контроль. Вона навіть купила книгу: “Як виховати ідеальну дитину” і робила все строго за нею. Складала раціон, купила розвиваючі іграшки, підбирала модний одяг і найдорожчі речі для дітей не дай Боже, хтось подумає, що в них немає грошей!
Для Ірини було неймовірно важливо, що скають колеги, друзі, сусіди й просто незнайомці. Наче їй потрібно було підтвердження, що вона ідеальна така, якою її з