На крилатах правах
Олесю Павлівно, сьогодні в Степана батьківські збори о шостій. Вам треба буде сходити до школи, бо ми з Андрієм не встигаємо. А щоб ви не забули, я вам о пятій подзвоню і нагадаю, промовила невістка Марійка з передпокою, одночасно підфарбовуючи губи.
Марійко, ну давайте краще самі. Я погано чую. Там стільки батьків, усі щось пропонують, а я тільки нервуватиму, відповіла Олеся Павлівна, виходячи зі своєї кімнати.
Олесю Павлівно, ну ви ж знаєте, Андрій працює до ночі, а в мене звіти. Ви все одно вдома сидите! Що це в нас зараз починається роздратовано фуркнула Марійка.
Марійко, я ж не просто так сижу. Прибираю, в магазин ходжу, обід Степанкові готую А мені вже шістдесят сім наполягала Олеся Павлівна.
Ви схоже зранку посваритися захотіли. Будете мені докоряти, що варите внукові борщ. Він у вас, до речі, єдиний! Андрію, ну що ти мовчиш?! Скажи щось Марійка вже була поза себе від злості.
Мамо, ну справді. Сходь і все. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші на щось здати, одразу пиши, я перекажу. Які там проблеми Навіть не розумію, чого ми сперечаємось, спокійно, як завжди, відповів Андрій.
Все одно. Та й не можу я сьогодні. В мене були свої плани тихо сказала Олеся Павлівна.
Ну, то займайтеся своїми планами. До всіх прийдуть батьки, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій! крикнула Марійка і вийшла з квартири, грюкнувши дверима.
Саме тому, що до всіх батьки промовила Олеся Павлівна і пішла до себе.
Андрій трохи постояв у передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, взяв ноутбук і теж вийшов.
Я пішов. Степане, не запізнюйся до школи, будь ласка. Після цих слів двері знову грюкнули.
У квартирі запанувала тиша
Дванадцятирічний Степан вже одягнувся до школи. Останні хвилини перед виходом він вирішив провести з користю пограти на приставці. Він сидів у навушниках і майже не чув, що відбувалося навколо. А точніше не чув зовсім нічого
Олеся Павлівна сиділа у своїй кімнаті на невеличкому дивані й дивилася у вікно. За пять років, які вона прожила в цій крихітній кімнатці, вона встигла до дрібниць вивчити краєвид за вікном: кут сусіднього будинку, березу, кущі шипшини та невелику ділянку дитячого майданчика. Все це було їй болісно знайоме. А все тому, що більшість вільного часу ввечері й у вихідні Олеся Павлівна проводила саме так сиділа й дивилася у вікно. Її давно не покидало відчуття, що в квартирі сина їй відвели роль няньки та прислуги. Так воно й було. А колись вона жила зовсім інакше
Олеся народилася у звичайній сімї. З дитинства була скромною й вихованою дівчинкою. Все в неї було як у всіх: школа, університет, перша робота за розподіленням. В чужому місті вона не залишилася повернулася в рідні краї.
Після повернення влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Молодий начальник цеху Ярослав одразу сподобався дівчині. Вона теж йому сподобалася. За кілька місяців вони одружилися. Потім народився син Андрійко.
Олеся мріяла ще про доньку. Але щасливим планам не судилося збутися. Одного разу на завод приїхала молода жінка-технолог із міста. Казали, що в тривалу відрядження налагодити виробничий процес на новому обладнанні. Тетяна, так звали міщанку, справді налагодила процес. А ще забрала у Олесі чоловіка.
Спочатку жінка вірила, що чоловік повернеться. Але Ярослав сам подал