Знаєш, донечко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб вписатися в нашу сімю, проголосила Людмила Степанівна з виглядом суворого екзаменатора.
Наталка ледве втримала сміх. Це було передбачувано. Свекруха-директорка завчасно бє новеньку лінійкою по руках, хоча урок ще навіть не почався.
Василь, що сидів поруч, відвів погляд. Було видно, що йому хочеться сказати щось на кшталт «ну й почалося». Однак втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
Постаратися? перепитала Наталка зі снисхідною усмішкою. Уточніть, будь ласка, у якому напрямку. На курси крою та шиття записатися? Чи може на танці?
Розмова розгорталася на кухні Людмили Степанівни. Тут усе було дорого-багато: штори з ламбрекенами, цукерки в кришталевих вазах, великий деревяний стіл і стільці кольору шампанського. Гарно, але жити тут Наталка не змогла б. Надто вже все ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.
Наталочко, у нас інтелігентна сімя, пояснила Людмила, ніби не помічаючи їдкості в голосі невістки. Ми люди виховані, у нас тут випадкові чужі не приживаються.
Наталка машинально кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні адекватної самооцінки.
…Пятнадцять років тому Наталка була зовсім іншою: молодою, старанною, з довірливими очима і вірою в те, що «треба бути гарною дружиною». Чоловіка, Петра, вона дуже любила.
А от Петро любив лише свою матір.
Перша свекруха, Ганна Борисівна, відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже гучний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому сімейному обіді вона заявила:
Курка суха, наче ганчірку жую. Ну нічого, я тобі покажу, як треба запікати, якщо тебе мати не навчила.
Наталка тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору губної помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без упину читала лекції на тему «як виростити нормальну жінку». Усе снисходительно, з усмішками і натяками на те, що вчитель з Наталки поганий. Мовляв, шевчик без чобіт.
Підгузки це знущання над дитиною! заявила Ганна одного разу, подарувавши невістці пелюшки. Це для лінивих придумали. А ти будеш гарною мамою. Правда ж?
Петро ні в що не втручався. Навіть коли донька, ще не вміючи вимовляти літеру «р», запитала:
Мамо, а чому ти дура?
Наталка тоді аж розгубилася.
У сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Ганя.
Коли Наталка попросила чоловіка розібратися і поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала і сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Наталка знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі і зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, тому що хотіла хоча б раз почути похвалу. Поводилася ідеально, поки не зрозуміла, що в очах Ганни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього випадку Наталка серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало лише як визнання у відразливій поведінці та небажанні виправлятися.
На вокзалі здохнеш! Тепер тільки з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.
Але кішок у неї так і не зявилося, а от квартира, робота і адекватність залишилися.
А потім до цього набору долучився Василь. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами і почали спілкуватися. Василь, може, і не був закоханий по вуха і не обіцяв золотих гір, зате поважав її почуття. Він знав про минуле Наталки і спокійно приймав її доньку.
А ще хотів одружитися. Наталка не відмовляла, але тягнула і спостерігала. Вона любила Василя, але не хотіла знову встряти в чиюсь сімю, де вона ніколи не стане своєю. Однак Василь був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Наталка вирішила ризикнути.
Тепер, сидячи в домі його матері, жінка знову слухала все той же монолог із минулого, але вже не відчувала ні принизливого сорому, ні страху. Лише легке дежавю і нудьгу.
Ми, знаєш, перших-ліпших до себе не беремо, продовжувала Людмила. Василь людина мяка, може не бачити повної картини або мовчати. А я все бачу. Тому… старайся, дівчино.
Дякую за цінні вказівки, Наталка холодно посміхнулася. Але, якщо дозволите, я поки побуду просто дружиною вашого сина. Сімя в мене вже є. Донька, чоловік. Цього цілком вистачає.
В