Я скоро повернуся…
На виході з метро утворився затор. На вулиці лив дощ, мокрий та настирливий. Щасливці з парасольками затримувались у дверях, дістаючи їх із сумок. Ті, хто без, не поспішали виходити з-під даху. Але ззаду натискав натовп, виштовхуючи їх під дощ.
Парасольку діставай, сказав Богдан, стоячи на самому виході.
У мене немає, розгублено відповіла Соломія, не маючи сили протистояти натиску.
Я ж казав вранці, що буде дощ, роздратовано промовив Богдан, стоячи під потоками води й з тугою поглядаючи на двері метро.
Спішилася, закрутилася… Міг би й сам узяти. До речі, твоя парасолька велика, ми б під нею вмістились, парирувала Соломія.
Та ладно, не цукрові не розтанемо. Богдан рішуче пішов уперед, а Соломія ледве встигала за ним.
Саме тому й велика. Учора носив її цілий день, а дощу й не було. У тебе ж складена. Навіщо ти її взагалі дістала із сумки? бурчав він дорогою.
Сушила…
Вони йшли й сварились, перекриваючи шум дощу.
Собі завжди знаходиш виправдання, а мене ведеш винуватою, обурилась Соломія, втомлена від суперечки.
Я не звинувачую, я лише сказав…
Ти сказав так, що знову відчула себе винною. Можна було якось інакше, без докорів? Помовчати, зрештою. Набридли твої причепи. Ти вмієш з дрібниці роздути проблему всесвітнього масштабу, образилася вона.
Дощ ти називаєш дрібницею? не обертаючись, спитав чоловік. Я лише сказав…
Ой, не починай знову. Годі! Набридло, обірвала його Соломія.
Вона задихалася від швидкої ходи, голос тремтів.
Богдан ще бурчав, але вона більше не відповідала, і незабаром він теж замовк. Соломія розуміла, що не права, ще й цей дощ… Одяг швидко промок, прилип до тіла. З волосся стікала вода.
Коли це почалося? Дрібні сварки, причепи? Чи так було завжди? Напевно. Просто раніше вона намагалась поступатись, гасити іскру докорів, перш ніж вони переростали у сварку.
Назустріч йшов чоловік. Без парасольки, але з таким виглядом, ніби насолоджувався дощем. Не поспішаючи, руки в кишенях джинсів. Серце Соломії забилося частіше, випереджаючи очі й розум. Остап!
Вона не могла відірвати погляду від його обличчя. Він теж дивився на неї, але, проходячи повз, раптом відвів очі. Як це розуміти? Це ж він! Вона не могла помилитися. Але він пройшов повз, навіть не привітався. Невже помилася? Мало хто схожих… Соломія різко вдихнула. Виявляється, вона не дихала весь цей час. Від образу й розгубленості на очах виступили сльози добре, що обличчя вже мокре від дощу.
Ти його знаєш? Чого він так витріщився? чоловік нахилився, намагаючись заглянути їй у вічі.
Ні. Напевно, сплутала, після паузи вимовила Соломія.
*«Але чому він зробив вигляд, що не пізнав мене?»* це питання роздирало її душу.
Ти брешеш. Ви так дивились одне на одного… Ти виглядаєш, ніби побачила привида.
*«Так воно й є»*, подумала Соломія, а вголос сказала:
Він схожий на мого однокурсника. Я помилилась. Ти ж бачив він навіть не привітався. Вона намагалась говорити спокійно, але всередині кипіло. Ти ревнуєш мене? Спробувала звести все до жарту.
Ти виглядаєш схвильованою, не заспокоювався Богдан.
Годі мене допитувати. Я. Його. Не знаю! викрикнула Соломія, не втримавшись.
*«Він правий, я побачила примару. Я так намагалася забути його! Але якщо він зробив вигляд, що не пізнав, то й я його знати не хочу. Він зрадив мене…»*
Визнайся, між вами щось було, якщо ти так реагуєш, зі спокійним виглядом продовжував Богдан.
Чого ти добиваєшся? Годі вже, знесилено промовила Соломія.
Нарешті вони дійшли до дому.
Чур, я перша в душ, сказала Соломія, як тільки зайшли в квартиру, і шмигнула у ванну.
Чоловік щось пробурчав у відповідь, але вона відкрила воду, щоб не чути. *«Який вигляд! І він побачив мене такою. Не дивно, що пройшов повз. Все через цей дощ…»* думала вона, розглядаючи себе у дзеркалі.
Зняла мокрий одяг, кинула у пральку і знову подивилася на своє відображення. Фігура струнка, як колись, груди не обвисли, на обличчі нема зморшок. Соломія зраділа, що природа наділила її густими чорними віями. Вона рідко користувалася косметикою. *«Ще й туш розплився б, як у змії. Але я виглядаю непогано. А він змінився, дорослішав, риси обличчя стали жорсткішими…»*
Вона залізла у ванну і стала під душ. Гарячі струмені води гріли, змиваючи втому. Вона стояла, не в сил