Вікторе, прости мене, сказала вона, і голос у неї був інший спокійний, але якийось новий. Я не могла інакше.
Це неможливо! Ти збожеволіла, Олено! Віктор шпурнув на стіл звязку ключів, вони дзенькнули об керамічну вазочку з печивом. Марія ніколи б так не вчинила! Вона б обовязково подзвонила!
А я тобі що кажу?! Олена Петрівна зскочила з дивану, хустка зісковзнула з її сивих волосся. Вчора ввечері пішла в аптеку за твоїми таблетками від тиску, і все! Як у воду канула! Я всю ніч не спала, по лікарнях дзвонила, в поліцію заяву подавала!
Віктор важко опустився у своє улюблене крісло, потер обличчя руками. Дружина сестри завжди була нервовою, але зараз вона виглядала зовсім погано очі червоні від безсонної ночі, руки тремтять.
Оленко, заспокойся. Може, вона до подруги зайшла? Памятаєш, як минулого місяця у Софії Андріївни онук захворів, так Марічка всю ніч з нею просиділа?
Я вже всюди дзвонила! схлипнула Олена. І до Софії, і до Надії із сусіднього підїзду, і до Тетяни з роботи. Ніхто її не бачив! Вікторе, адже вона ж ніколи без попередження не зникала!
Це була правда. Марія Сергіївна, сестра Віктора, жила розміреним, передбачуваним життям. О сьомій ранку сніданок, потім робота в дитячій поліклініці, де вона вже двадцять років працювала медсестрою. Ввечері покупки, приготування вечері, телевізор. У вихідні прибирання, прання, інколи візит до Олени Петрівни на чай та обговорення сусідських новин.
А в аптеці питала? Віктор підвівся, підійшов до вікна. У дворі грали діти, і це чомусь здалося йому дивним. Я вони можуть грати, коли Марія зникла?
Звичайно, питала! Фармацевт Ірина каже, що бачила її близько восьмої вечора. Марійка купувала твої таблетки й ще щось від кашлю взяла. А потім… Олена безпорадно розвела руками. А потім ніхто її більше не бачив.
Віктор мовчав, намагаючись згадати вчорашній вечір. Він вечеряв сам, бо Марія сказала, що побіжить в аптеку. Вона наділа свій синій плащ, той самий, який купила минулого року на розпродажу, взяла сумочку й ключі.
Я скоро, Вікторе, кинула вона з передпокою. Подивись за борщем, щоб не пригорів.
Це були її останні слова в цій квартирі.
Віктор дочекався девятої, потім десятої. Борщ він вимкнув сам, зїв холодну вечерю, подивився новини. О пів на дванадцяту занепокоївся по-справжньому, але вирішив, що сестра зайшла до когось із знайомих і забалакалася. Таке з нею траплялося рідко, але траплялося.
Вранці його розбудив дзвінок Олени Петрівни.
Вікторе, а Марія в тебе ночувала? запитала вона схвильовано.
Як це в мене? Вона ж вдома живе, не зрозумів Віктор.
Так вона ж додому не приходила! Ліжко не застелене, сумка з документами на місці. Я думала, може, до тебе зайшла пізно й залишилася переночувати…
Ось тоді Віктор і зрозумів, що сталося щось серйозне.
Слухай, Оленко, а може, вона… ну, познайомилася з кимось? несміливо припустив він. Марійці ж усього сорок сім, вона ще молода жінка.
Олена хмикнула:
Ой, та годі тобі! Твоя сестра після розлучення з Олександром чоловіків на дух не переносить. Скільки разів я її умовляла піди на танці в Будинок культури, познайомся з кимось порядним. А вона все своє ніколи, недос