Свекруха повернулася з речами
Олена стояла біля вікна й дивилася, як дощ барабанив по підвіконню. Позаду чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по квартирі з телефоном у руках. Вже третій години він з кимось розмовляв, але так тихо, що розібрати слова було неможливо.
Віть, що сталося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти весь день як на голках.
Віктор зупинився посеред кімнати й провинувато подивився на дружину. У руках у нього досі був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.
Лено, мені треба тобі дещо сказати, почав він нерішуче. Тільки не хвилюйся одразу, добре?
Серце в Олени єкнуло. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила всі його інтонації. Такий тон у нього був лише перед серйозними розмовами.
Кажи вже, вона сіла на край дивану.
Мама повертається.
Як це повертається? Олена нерозуміюче подивилася на чоловіка. Звідки?
Із Львова. Від Тетяни. Вони посварилися, і тепер мама хоче повернутися назад. До нас.
Олена відчула, як по спині пробіг холодок. Надія Семенівна, свекруха, переїхала до молодшої дочки півроку тому після чергового скандалу в їхній родині. Тоді Олена подумала, що нарешті зможе спокійно жити у власній квартирі, не озираючись на чиюсь думку з будь-якого приводу.
Віть, ні, рішуче сказала вона. Ми ж домовилися. Памятаєш, що було минулого разу?
Лено, вона ж моя мати, Віктор сів поруч із дружиною. Їй нікуди йти.
У неї є своя квартира!
Там зараз квартиранти. Мама здала її на довгий термін, коли їхала. Договір до кінця року.
Олена заплющила очі й намагалася заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження щодо приготування їжі, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожної думки.
А що трапилося з Тетяною? спитала вона.
Не знаю точно. Мама лише сказала, що більше не може там бути. Вони з зятем не зійшлися характерами.
І скільки вона планує у нас пробути?
До кінця року, поки не звільниться її квартира.
Олена встала й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її недостойною свого сина.
Віть, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знову це пережити.
Лено, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато чого їй відкрило.
Твоя матір не зміниться ніколи. Вона завжди вважатиме мене винуватцем усіх проблем цієї родини.
Віктор мовчав. Він знав, що дружина права. Мати дійсно ніколи не приймала Олену, знаходила в ній недоліки там, де їх не було.
Коли вона приїжджає? втомлено спитала Олена.
Завтра вранці.
Завтра?! Олена аж підскочила від несподіванки. Віть, ти з глузду зїхав? Чому не попередив раніше?
Вона лише сьогодні подзвонила. Каже, що квиток уже купила.
Чудово, Олена похитала головою. Значить, вона навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.
Лено, ну що я міг зробити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?
Могла б у готелі зупинитися. Або до якихось подруг.
У неї немає грошей на готель. А подруги Ти ж знаєш, який у неї характер.
Олена чудово знала. Надія Семенівна встигла посваритися з усіма сусідами, з усіма знайомими. Вічно всіма незадоволена, усіх критикує.
Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Анд