«Мамо, знову той бомж до тебе прийшов!» донька зневажливо скривила обличчя.
«Не бомж він! В нього є кімната. Просто нещасна людина».
З цими словами мати вибігла на сходи й, щиро посміхаючись, запросила гостя в хату. Він відмовлявся, соромливо попросивши грошей у борг. Вона принесла потрібну суму та кілька бутербродів у целофановому пакеті:
«Ось! Возьми, поїж».
Він усміхнувся вибитими зубами й, обіцяючи повернути гроші за тиждень, вийшов на вулицю, де його чекали такі ж занедбані постаті.
«Навіщо ти його бомжа прихищаєш?!» донька навмисно наголосила на останньому слові. «Гроші йому завжди даєш, які він ніколи не повертає».
«Чому не повертає? Інколи повертає».
«Та годі тобі! Був один чи два рази. До речі, чому в нього така дивна кличка Тримайся?»
«Це його улюблене слово. Всім каже тримайся, підбадьорює, якщо у когось життя не складається. А самому ось не вдалося втриматися. Він же не старий. Алкоголь нікого не прикрашає. Та ще й нещасливе кохання. Безвідповідне. Він мене любить, а я його ні».
«Люууубиить?! Тебе?! У вас щось було?» донька очі круглі, наче блюдця, навіть зі стільця привстала.
Мати трохи помовчала, вагаючись, чи розповідати, але все ж вирішила.
«Давно ми знайомі. У моїй молодості посварилася я з хлопцем. Опінилася без грошей, сама вночі, на іншому кінці міста. Мобільних тоді не було, дзвонити було й нікому. Іду пішки. А що робити? Машини зупиняються, але або не хочуть брати, або нахабно пропонують розрахуватися натурою. Таксисти, що з них візьмеш? А тут Сашко проїжджав. Він тоді теж на таксі працював:
Дівчино! Не підкажете, де тут у нас Пальма-де-Майорка?
Я не зрозуміла, що він жартує, і почала пояснювати, що не знаю. А він сміється:
Сідай, Красуне, поїдемо разом шукати!
Потім я вже дізналася, що це курорт в Іспанії. Ми мріяли поїхати туди, де бірюзове небо, синє море та смарагдові гори. Та на своє лихо познайомив він мене зі своїм другом. Побачила його і пропала! Як же я його любила! Дурна!
Весілля скоро відбулося, а Сашко, як то буває, свідком і другом родини став. Мій перший чоловік виявився бабієм. Намучилася я з ним, поки зрозуміла сміття, а не чоловік. Завагітніла я через рік. Контрацепції тоді не рекламували, а в СРСР сексу взагалі не було. Зате були аборти. Мій милий тоді умовив мене на цю гидоту. І звідки тільки красномовство взялося?
Погодилася я, а даремно. Ох, і натерпілася! На все життя запамятала. Тоді аборти робили в лікарні на вулиці Лермонтова. Конвеєр. Там не лише вичищали, а й мозок від будь-якої романтики звільняли. Практично без наркозу. Дадуть маску подихати який з неї клопіт? Біль пекельний! Доповзла до палати, а там такі ж обдурені, нещасні жінки. Сидимо, сумуємо. Ненависть усередині кипить до чоловіків.
І пісня в голові крутиться: Солодку ягоду ми разом зірвали, а гірку ягоду я сама. От, думаю, сволоти! Ніяких турбот! Аж раптом нянечка входить і приносить не повіриш відро тюльпанів і торт! Величезний, кілограмів на два, Полуниця з вершками. Такі торти готували лише на замовлення у ресторані Трійка. Сиджу вся в квітах, уплітаю торт, плачу знову, але тепер від щастя. Любить! Памятає! Рідний мій!
А на кришці торта всього два слова друкованими літерами: Тримайся, Наталко!. Мені всі заздрили. Повернулася додому, сяю від щастя, хоча почувалася жахливо. Глянула в очі чоловікові і зрозуміла: не він, а Сашко про мене турбувався. Отож, розлучилася я з чоловіком. Але й з Сашком у нас не склалося. Він добрий, порядний, але нічого до нього не відчувала. Пустота. Коли він зрозумів, що не кохаю і не зможу полюбити, то зник. Потім я дізналася, що поїхав на Північ, заробляти. А я твого батька зустріла. Доля знову подарувала любов. Я ж щаслива!
Сашко повернувся на початку девяностих. Жахливий був час. Бандити на вулицях. А тут моя сестра з Чернігова в гості приїхала. Гарна дівчина. Її бандити у дворі схопили. До машини тягнуть. Тоді таке було звично. Зґвалтують, а то й убють. Ніхто не втрутився. Боялися. А Сашко сидів у дворі з мужиками, пив горілку. Він уже тоді поступово спивався. І ось він єдиний заступився.
Один із бандитів, здоровенний, вдарив його. Сашко впав, але підвівся і каменем вікно в джипі розбив. Сестру відпустили, а його били. Господи, як били! Звірі! Потім я до нього в лікарню приїжджала. Він лише на четверту добу до тями прийшов. Чую щось шепоче. Нахилилася, а він пісню Висоцького співає:
*Лікар рі