Родичі прийшли і залишились
Олена Іванівна якраз діставала з духовки яблучний пиріг, коли у двері подзвонили. Вона глянула на годинник половина десятої ранку. Занадто рано для гостей.
Іду, іду! гукнула вона, витираючи руки об фартух і спрямовуючись до входу.
На порозі стояли Галина з чоловіком Тарасом, обвішані сумками та валізами. Двоюрідна сестра виглядала зімятою й втомленою, а її супруг невдоволено насуплювався.
Оленко, рідненька! защебетала Галина, кидаючись в обійми. Ми до тебе! Ти ж не відмовиш рідній крові?
Галю? Олена Іванівна здивовано дивилася на гостей. Що трапилося? Звідки ви?
З Дніпра приїхали, буркнув Тарас, тягнучи до передпокою величезну валізу. Довго їхали, прокляті пробки.
Заходьте, заходьте, заметушилася Олена Іванівна. Роздягайтеся. Тільки я не розумію… Ви ж не попереджали.
Галина скинула з себе куртку і повісила на гачок.
Оленко, розумієш, у нас така ситуація склалася. Тарас з роботи звільнився, грошей зовсім нема. А тут ще квартиру продати довелося.
Як продати? здивувалася Олена Іванівна.
Та борги були, кредити, махнув рукою Тарас. От і вирішили до тебе приїхати. Ти ж одна живеш у трикімнатній квартирі. Місця вистачить усім.
Олена Іванівна стояла й моргала, не вірячи своїм вухам. Галина тим часом уже пройшла на кухню й принюхалася.
Ой, як смачно пахне! Пиріг, так? А ми якраз голодні. Усю дорогу нічого не їли, економили.
Сідайте за стіл, зніяковіло запропонувала господиня. Зараз чаю поставлю.
Тарас плюхнувся на стілець і озирнувся.
Непогано у тебе тут, Олено. Ремонт свіжий, меблі пристойні. Видно, що одній добре живеться.
У його тоні пролунала якась докір, що кольнула Олену Іванівну. Вона жила одна після смерті чоловіка вже вісім років, звикла до тиші й порядку. Працювала в бібліотеці, отримувала невелику зарплатню, але вистачало на все необхідне.
А де ваші речі? запитала вона, наливаючи чай.
Та ось же, у передпокої, Галина кивнула на валізи. Тарасе, неси все у кімнату.
В яку кімнату? обережно поцікавилася Олена Іванівна.
Ну як у яку? У будь-яку вільну. У тебе ж три кімнати.
Галю, почекай. Давайте спершу поговоримо. Я не розумію, наскільки ви приїхали?
Галина й Тарас переглянулися.
Ну, поки справи наші не поліпшаться, ухильно відповіла сестра. Роботу знайдемо, на ноги встанемо.
А це коли приблизно буде?
Та хто ж знає? Тарас відрізав собі великий шматок пирога. Може, місяць, може, півроку. Залежить від обставин.
Олена Іванівна відчула, як усередині все стискається. Вона розуміла, що відмовити родичам у скрутну хвилину незручно, але думка про те, що в її спокійне життя зявляться постійні сусіди, приводила її в жах.
Оленко, ти ж не виженеш нас на вулицю? Галина схопила її за руку. Ми ж родина. А в родині один одному допомагають.
Звісно, не вижену, зітхнула Олена Іванівна. Просто це так несподівано.
До вечора гості вже повною мірою освоїлися. Тарас розвалився на дивані з пультом від телевізора й перемикав канали, голосно коментуючи те, що відбувалося на екрані. Галина копошилася на кухні, перемиваючи весь посуд і переставляючи баночки зі спеціями.
Оленко, а у тебе тут порядок якийсь дивний, помітила вона, витираючи тарілку. Сіль поруч із чаєм стоїть, цукор у дальньому кутку. Я все по-нормальному розставила.
Олена Іванівна з жахом дивилася на перестановку. Кожна річ у її домі мала своє місце, все було продумано й зручно. А тепер вона не могла знайти навіть звичну банку з кавою.
Галю, навіщо ти все переставила? Мені було зручно.
Та що ти, так же неправильно було! Я в цих справах розуміюся, у мене око наметане.
Гей, жінки! гукнув із вітальні Тарас. А коли жрати будем? Я вже зголоднів.
Зараз, зараз, заметушилася Галина. Оленко, а що в тебе є на вечерю?
Олена Іванівна відкрила холодильник. Там лежав шматочок ковбаси, трохи сиру та два яйця її звичайна скромна вечеря на кілька днів.
Трохи є, невпевнено сказала вона.
Ой, та це ж зовсім нічого! скрикнула Галина. На трьох не вистачить. Тарасе, бери гроші, ідемо до магазину.
Які гроші? буркнув той. У нас копійки залишилися на дорогу назад.
Усі подивилися на Олену Іванівну. Вона зрозуміла натяк і дістала гаманець.
Візьміть, скільки треба, сказала вона, простягаючи кілька купюр.
Ой, дякую, рідненька! зраділа Галина. Ти справжня сестра! Ми тобі все повернемо, як тільки станемо на ноги.
У магазині Галина накупила продуктів на тиждень упе