Оксана стояла біля вікна, спостерігаючи, як дощ цілував підвіконня. За спиною чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по квартирі з телефоном у руці. Вже третя година він щось обговорював, але настільки тихо, що розібрати слова було неможливо.
Андрію, що трапилося? не витримала вона, обертаючись. Ти весь день як на голках.
Андрій зупинився посеред кімнати, провинувато дивлячись на дружину. В руці досі стискав телефон, на екрані якого миготіли повідомлення.
Оксанко, треба дещо сказати, почав він невпевнено. Тільки не хвилюйся одразу, гаразд?
Серце Оксани стиснулося. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила усі його інтонації. Таким тоном він говорив лише перед серйозними розмовами.
Кажи вже, вона сіла на край дивану.
Мама повертається.
Як це повертається? Оксана здивовано подивилася на чоловіка. Звідки?
Із Одеси. Від Оленки. Посварилися, і тепер вона хоче повернутися. До нас.
Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Ганна Іванівна, свекруха, півроку тому переїхала до молодшої доньки після чергового скандалу. Тоді Оксана подумала, що нарешті зможе жити спокійно у власній оселі, не озираючись на чиїсь поради з будь-якого приводу.
Андрію, ні, рішуче сказала вона. Ми ж домовилися. Памятаєш, що було минулого разу?
Оксанко, вона ж моя мати, Андрій сів поруч. Їй нікуди йти.
У неї є своя квартира!
Там зараз орендарі. Вона здала її на довгий термін, коли їхала. Контракт до кінця року.
Оксана закрила очі, намагаючись заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження про їжу, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку.
А що сталося з Оленою? запитала вона.
Не знаю точно. Мама лише сказала, що більше не може там бути. Не поладнала з зятем.
І наскільки вона планує залишитися?
До кінця року, поки не звільниться її квартира.
Оксана встала, пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її недостойною свого сина.
Андрію, я не зможу, зупинилася вона перед чоловіком. Не зможу через це пройти знову.
Оксанко, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми її багато чому навчили.
Твоя мати ніколи не зміниться. Вона завжди вважатиме мене винуватою у всіх проблемах цієї родини.
Андрій мовчав. Він знав, що дружина має рацію. Мати дійсно ніколи не приймала Оксану, знаходила в ній вади там, де їх не було.
Коли вона приїде? втомлено запитала Оксана.
Завтра вранці.
Завтра?! Оксана аж підскочила. Андрію, ти з глузду зїхав? Чому не попередив раніше?
Вона лише сьогодні подзвонила. Каже, квиток вже купила.
Чудово, Оксана похитала головою. Значить, навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.
Оксанко, ну що я міг зробити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?
Могла б зупинитися в готелі. Або підтвернутися до знайомих.
У неї нема грошей на готель. А знайомі… Ти ж знаєш, який у неї характер.
Оксана знала. Ганна Іванівна встигла посваритися з усіма сусідами, усіма знайомими. Вічно незадоволена, вічно всіх критикує.
Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Тарас пожав плечима для нього бабуся була просто бабусею, яка іноді дарує гроші та іноді лається. А ось одинадцятирічна Софійка нахмурилася.
Вона знову буде казати, що я неправильно уроки роблю? запитала дівчинка.
Софійко, бабуся бажає тобі добра, намагався пояснити батько.
Тоді хай бажає здалеку, буркнула донька, і Оксана ледве втримала посмішку.
Вранці вона спеціально прокинулася раніше, приготувала сніданок. Хотіла, щоб свекруха одразу побачила, що в домі лад, що вона добра господиня. Хоч розуміла марно: Ганна Іванівна все одно знайде до чого причепитися.
О пів на одинадцяту подзвонили у двері. Андрій кинувся відчиняти, а Оксана лишилася на кухні, нервово витираючи вже чисті тарілки.
Андрійку, сину мій! почувся з передпокою голос свекрухи. Як же я тужила!
Мамо, заходь, заходь. Як доїхала?
Жахливо доїхала. У потязі душно, кондиціонер не працював. А ще в нашому вагоні якийсь пяниця їхав, всю ніч галасував.
Оксана глибоко зітхнула й вийшла у передпокій. Ганна Іванівна стояла серед валіз і сумок. Їх було так багато, що здавалося вона переїжджає назавжди.
Доброго дня, Ганно Іванівно, ввічливо привіталася Оксана.
Свекруха обернулася до неї, окинула