Було колись у нашому краю дві найкращі подруги Олеся та Марічка. Зростали вони в одному селі, і всі знали, що їхня дружба справжня, як кажуть, «як сир у маслі». Обидві гарні, та Олеся була тихішою, ніжною, а Марічка як полумя, жвава та задириста.
У старших класах усі бачили, що за Олесею зітхав Василь, але вона не сприймала його серйозно. Хлопець ходив за нею, як тінь, дарував квіти правда, звичайні польові, запрошував на прогулянки та навіть зізнавався у коханні. Та Олеся лише посміхалася у відповідь. І, може, все б склалося, якби не зявився між ними гордовитий Микола, який полюбляв увагу всіх красунь.
Чорнявий, з гордим поглядом, Микола ходив шкільними коридорами, збиваючи з пантелику дівчат. Обидві подруги теж закохалися в нього, спочатку навіть жартували:
Уяви, Олесю, якій щасливиці дістанеться такий гарний хлопець, як Миколка! сміялась Марічка.
А Микола відчував, що подобається обом, і, немов справжній козака, гуляв то з одною, то з іншою. Тиждень тут, тиждень там. Незабаром дівчата почали ревнувати одна одну, а це ще більше розпалювало його. Подобалося дражнити їх, але й кохати він не забував.
Якось подруги посварилися через нього так, що аж іскри летіли, і чекали, кого ж він обере. Одного разу Олеся зустріла Миколу і сказала:
Миколо, я чекаю від тебе дитину. Що робитимемо?
Невже? здивувався він, почісучи потилицю. Ну що ж одружимось. Дитина має знати батька. Сподіваюся, ти не проти? Куди вже тепер
Так доля зробила вибір за них, і Микола заспокоївся. Через тиждень у них був випускний. Подруги несподівано помирилися, поговорили, ніби все вияснили. Олесі здавалося, що розбуб простий і щирий, вони побажали одна одній щастя. Та помилялася вона: Марічка пішла, залишивши в душі гірку образу і палку злість.
Було весілля Миколи й Олесі, гуляло все село. Потім вони зажили родинним життям. Жили добре, народився син Івасик. Жили у хаті, що дісталася Олесі від бабусі. Микола старанно її переробив був він майстер на всі руки. Працював комбайнером, розумівся на техніці.
Настали важкі часи криза. Олеся працювала бухгалтеркою, але її скоротили. У колгоспі все закривали, скорочували і комбайнерів, хоч Миколу поки що лишили, але відправили у довгу відпустку.
Миколо, що ж робити? Івасик уже зріс із усього, а ось-ось у перший клас. Черевики на ньому розлізлися, а зима не за горами треба новий одяг купувати, жалілася Олеся.
Микола згоджувався їхній малий все швидко зношував. А головна бух