Свадьбний кортеж ледве встиг загальмувати біля собаки. Та хто б міг подумати…
Господи, тільки б не запізнитися! Соломія втретє за останні пять хвилин глянула на годинник. Василю, ми точно встигаємо?
Водій весільного лімузина заспокійливо посміхнувся у дзеркало:
Не хвилюйтеся, Соломіє. Рухаємось за графіком.
Графік. Це слово вже набридло. Останні два місяці тільки про нього й говорили. Час церемонії, розклад фотозйомки, меню банкету усе розписано по хвилинах.
Олег, її наречений, наполіг, щоб весілля пройшло ідеально. Жодної затримки, жодного збою. Він завжди любив, коли все за планом. Мабуть, позначалася його робота фінансовим директором там без чіткого розкладу нікуди.
Соломія зиркнула на Олега. Той сидів поруч, уткнувшись у телефон мабуть, знову перевіряв, чи все йде за розкладом.
Дивно. Коли вони познайомилися три роки тому, він здавався зовсім іншим. Більш живим.
Їхня перша зустріч взагалі була повною протилежністю плануванню. Вона спізнювалася на роботу і випадково налетіла на нього в дверях кавярні, обливши його білосніжну сорочку кавою. А він замість того, щоб розлютитися, розсміявся і запропонував випити ще по чашці вже разом.
Соломія посміхнулася, згадуючи той день. Як же давно це було…
Різкий скрегіт гальм розірвав тишу. Соломію рвонуло вперед добре, що ремінь втримав.
Що трапилося?! вигукнула вона.
Собака, видихнув водій. Вибігла на дорогу. Не встиг зупинитися.
Серце їй завмерло.
Вона вискочила з машини, не зважаючи на вигук Олега: «Куди ти? Сукню забрудниш!»
На асфальті, прямо перед капотом, лежала велика руда собака. Вона не рухалася.
Боже, прошепотіла Соломія, підбігаючи ближче. Вона жива?
Водій опустився навколішки:
Дихає. Але непритомна.
Треба негайно до ветлікарні!
Соломіє, Олег поклав їй руку на плече. У нас немає часу. Церемонія через сорок хвилин.
Як ти можеш так говорити?! різко обернулася вона. Тут жива істота!
Ми нічим не можемо допомогти. Нас чекають гості, реєстратор…
Плювати я хотіла на реєстратора! у її очах блиснули сльози. Ми не можемо просто поїхати!
До цього часу зупинилися й інші машини кортежу. Гості почали виходити, обступаючи їх.
Що сталося?
Чому стоїмо?
Господи, пес! Бідолаха…
Голоси злилися у гомін. Хтось пропонував викликати ветеринара, хтось наполягав їхати далі.
Василю, Соломія повернулася до водія. Ви знаєте, де найближча ветклініка?
За кілометр звідси. Але…
Жодних «але»! Ми повинні відвезти її!
Соломіє! Олег схопив її за руку. Ти при своїй памяті? У нас весілля!
Так, весілля! вона вирвала руку. День, коли двоє обіцяють бути разом у радості й горі. А ти готовий залишити тварину помирати заради графіка?!
У цю мить збоку почувся крик:
Цюця! Цюценько!
До них, важко дихаючи, біг похилий чоловік. Його сиві волосся розвіялися, окуляри зїхали на ніс.
Цюцюню, дитинко моя, він упав навколішки біля собаки. Що ж ти наробила? Я ж казав не тікати.
Його руки тремтіли, коли він гладив руду шерсть.
Це ваш пес? тихо запитала Соломія.
Так, чоловік підвів на неї заплакані очі. Вона в мене одна залишилася. Після того як дружина пішла… Тільки Цюця й рятувала.
Він знову повернувся до собаки:
Ну чого ж ти, дурненька?
Ми відвеземо її до лікаря, рішуче сказала Соломія. Василю, допоможете?
Водій кивнув і обережно підняв Цюцю. Пес був важким чи не сорок кілограмів. Його безвільні лапи й запрокинута голова змусили Соломію похолодніти від страху.
Треба щось підстелити, метнулася вона.
Одна з гостий простягнула плед:
Ось, візьміть.
Розклавши плед на задньому сидінні, вони вчетверо Василь, Соломія, Олег і Микола Петрович акуратно переклали собаку.
Цюцюню, рибко, шепотів старий, гладячи пса. Тільки живи.
Соломія сіла поруч, поклавши голову Цюці на коліна. Білосніжна сукня миттєво вкрилася рудою шерстю, але вона навіть не помітила.
Василю, їдемо! скомандувала вона. Тільки обережніше.
Усю дорогу до клініки вона не переставала гладити собаку, відчуваючи, як нерівно бється його серце.
«Тримайся, малий. Ми вже майже приїхали.»
Микола Петрович тихо схлипував поруч.
Не хвилюйтеся, Соломія стиснула його руку. Усе буде добре.
Вона відчула, як Олег, сидячи попереду, обернувся й дивиться на неї. У його погляді були здивування й захоплення. Але зараз їй було не до того.
Цюця раптом слабо посмикнулася й тихенько заскиглила.
Тихо, тихо,
