Останній вагон
Маряна неспішно йшла до супермаркету, спостерігаючи за метушнею навколо, особливо серед чоловіків адже завтра жіноче свято. Вона завжди любила цей день: чоловік приносив букет квітів, і вони разом святкували. Але вже кілька років, як Маряна жила сама, після того як її чоловік пішов у вічність.
У свої пятдесят вісім вона, знаючи сумний досвід подруг, навіть не намагалася почати життя з кимось новим.
Усі порядні чоловіки давно при дружинах, міцно оженені. А з першим-ліпшим жити не для мене. Не хочу зайвих клопотів. Так, буває нудно, самотньо, але діти й онуки мене відвідують, казала вона подрузі Надійці, сидячи в кавярні. Знаєш, я вже звикла жити так, без нього, тому й не хочу нічого міняти.
Надійка була заміжньою, і її чоловік був для неї опорою. Тому їй було шкода Маряну гарна жінка, а так рано стала вдовою.
Ну, може, ще знайдеш свою людину, намагалася підбадьорити подругу Надя.
Ой, ну про що ти, Надю, де вже тепер взяти доброго чоловіка? Навіть говорити не хочу. Давай краще про щось інше, і вони довго базікали про дітей, онуків і свої жіночі справи.
Маряна справді звикла жити сама й не хотіла нічого змінювати. Втомлена від галасу, вона все ж пішла до магазину. Надворі смеркало, рання весна, мокрий сніг ліпився до землі. Вдень заїхав син, привітав із наступаючим святом.
Мамо, ось тобі квіти, завтра не зможу, ми збираємося на дачі компанією Якщо хочеш, приїжджай теж, будемо раді.
Дякую, сину, але я краще вдома, голова щось болить, весна ж, ввічливо відмовилася вона.
Зі своїми думками вона увійшла до супермаркету, купила необхідне й стала в довгу чергу до каси, байдуже спостерігаючи за святковою метушнею. Їй було смішно дивитися на чоловіків:
Раптом усі, як один, згадали, що в них є кохані, поспішають купити тюльпани чи мімози. Добре чоловікам у них лише один такий день на рік. А жінки завжди в клопотах: що купити, що приготувати, у що вдягнутися
Увагу Маряни привернув приємний запах парфумів, що йшов від чоловіка попереду. Високий, сивий, він вів переповнену продуктами візок.
Судячи з аромату, мабуть, і сам красень, подумала вона, просуваючись у черзі.
Озирнулася усі каси були зайняті, черги скрізь. Але думки поверталися до незнайомця: його запах не давав спокою.
Одягнений добре, оглядаючи його збоку, чийсь чоловік, набрав стільки продуктів.
Він одноруч керував візком, а в іншій руці тримав телефон, коротко відповідаючи:
Так, купив. Так, і це теж. Так, скоро буду.
З дружиною, мабуть, подумала Маряна.
Раптом телефон вислизнув у нього з рук. Вона встигла підхопити його, не давши впасти на кахельну підлогу. Чоловік різко обернувся, і його погляд пронизав її, ніби іскра.
Ось цього мені ще не вистачало під шістдесят, мигнуло в голові, і вона застигла.
Дякую вам, сказав він, забираючи телефон і посміхаючись. Тепер я ваш боржник.
Будь ласка, відповіла Маряна.
Його черга підійшла, він розрахувався й поспішно вийшов із магазину.
Ну от і все, даремно хвилювалася, подумала вона, виходячи з пакетом.
Але на виході вона знову зустріла його. Він чекав, надягнувши капюшон.
Богдан, представився.
Маряна, серце затріпотіло.
Я дуже вдячний, що встигли впіймати мій телефон. Дайте, будь ласка, ваш номер.
Ніби під гіпнозом вона продиктувала. Він подякував, попрощався й пішов до машини, яка незабаром зникла в снігопаді.
Що це було? дивувалася вона, йдучи додому. Так швидко все сталося, і номер віддала, навіть не подумавши.
Розібравши покупки й переодягнувшись, вона збиралася приготувати вечерю, коли раптом задзвонив телефон.
Добрий вечір, це Богдан. Чи можу я до вас заїхати? його баритон ледь не змусив її випустити трубку.
Так, звісно, відповіла вона, а потім злякалася власної згоди.
Дякую, тільки я буду не сам.
Добре, прошепотіла вона, а він уже положив трубку.
Отак справи! Значить, не сам. З дружиною, мабуть, їде подякувати?
Вона уявила його дружину гарну, молоду, доглянуту. У таких чоловіків зазвичай молоді дружини.
Може, перевдягнутися? але згодом махнула рукою. Нащо? На її фоні все одно виглядатиму старою.
Вона навіть не зняла теплі шкарпетки, коли дзвінок у двері змусив її схопитися. Відчинивши, вона ледь не впала на неї стрибнув пухнастий пес, махаючи хвостом.
Ой, ледве встояла, промовила вона, дивлячись на собаку.
Не лякайтеся, це Барсік. Я ж казав, що буду не сам.
Перед нею стояли, припорошені снігом, Богдан із бук