Стараєшся! Оксана розвела руками. Сорок років я спостерігаю твої старання! Памятаєш, як ти хатинку купував?
Скільки можна одне й те саме повторювати! Оксана Петрівна шпурнула на стіл папку з паперами. Пенсійний відділ вимагає довідку про доходи за останні пять років, а ти вже третій місяць несеш якісь незрозумілі папірці!
Оксанко, та я ж пояснював, Віктор Іванович провинувато знизав плечима, в архіві сказали, що документи за девяносто восьмий рік загубилися під час переїзду. Що я можу зробити?
А ти головою подумати не пробував? дружина підвелася зі столу й пройшлася по хаті. У бухгалтерії заводу питав? До директора звертався? Чи тільки й умієш руками розводити?
Віктор болісно скривився. Вже півроку, як він вийшов на пенсію, і кожен день перетворювався на випробування. Оксана постійно знаходила привід для докорів, і він почувався немов провинився школяр.
Завод уже давно закрили, тихо промовив він. А той директор ще в нульові помер.
Ось саме! Оксана розвернулася до нього. Треба було раніше цим питанням зайнятися, а не чекати, доки притисне. Тепер через твою неуважність залишимося без доплати до пенсії.
Віктор опустив очі. Дружина була права, як завжди. Він справді не подбав заздалегідь про документи, сподівався, що якось обійдеться. А тепер зясувалося, що без довідки про доходи йому не нарахувати належну доплату за шкідливість.
Я ще спробую в обласному архіві пошукати, пробурмотів він.
Ага, спробуєш, Оксана сіла назад за стіл і взялася розбирати папери. Як ти все життя пробував. Памятаю, як ти обіцяв прописку нашій Марійці зробити, коли вона заміж виходила. Два роки бігав по інстанціях, а в результаті вона сама все владнала.
Віктор зітхнув. Історія з пропискою доньки досі була болючою темою в родині. Тоді він справді наобіцяв золоті гори, а в результаті лише всіх втомив.
Може, до Марійки заїдемо? запропонував він. Вона ж у міськраді працює, може, підкаже щось.
Марійка працює, а не наші проблеми розвязує, відрізала Оксана. Годі на доньку сподіватися. Сам мусиш із чоловічими справами справлятися.
Чоловічі справи. Віктор гірко посміхнувся. Все життя він намагався бути справжнім чоловіком, главою родини. Працював на заводі токарем, приносив додому зарплату, не пив, не палив. Та чомусь з роками все частіше почував себе невдахою.
Гаразд, завтра зранку поїду в обласний архів, сказав він, підводячись із ліжка.
Тільки паспорт не забудь, наставительно промовила Оксана. І адресу запиши точно, а то знову не туди поїдеш, як минулого разу.
Віктор кивнув і піш у кухню пити чай. За вікном спускалися сутінки, у дворі запалювалися ліхтарі. Він дивився на знайомий краєвид і думав про те, коли ж його життя пішло під укіс.
Раніше Оксана не була такою суворою. Коли вони одружилися тридцять років тому, вона була мякою, турботливою жінкою. Вміла підтримати, підбадьорити, навіть коли щось не виходило. А тепер кожна його помилка ставала приводом для довгих нотацій.
Вікторе, а ти вечеряти будеш? запитала Оксана з кімнати.
Так, звісно, відповів він.
Тоді картоплю почисть, а я котлет підсмажу.
Віктор дістав із торби картоплю й взявся чистити. Монотонна робота заспокоювала, дозволяла не думати про проблеми. Але раптом задзвонив телефон.
Тату, привіт! почувся голос доньки. Як справи?
Марійко, рідненька, Віктор одразу пожвавів. Добре, що подзвонила. Як онука?
Оленка в порядку, у садочок ходить. Слухай, тату, мама казала, що в вас клопіт із документами для пенсії?
Так, вже як не можу довідку про доходи дістати. В архіві кажуть, що документи загубилися.
Зрозуміло. А ти в пенсійний фонд звертався? Там же теж мають бути дані про твої внески.
Віктор задумався. Справді, чому він не здогадався про такий простий шлях?
Ні, не звертався. А як гадаєш, допоможе?
Звісно, допоможе. Там усі внески враховані з девяносто другого року. Завтра ж іди, не затягуй.
Добре, обовязково зайду.
І тату, голос доньки став мякшим, не засмучуйся так. Усе владнається.
Після розмови з Марійкою Віктор відчув прилив сил. Донька завжди вміла підтримати, на відміну від дружини. Він швидко дочистив картоплю й піш розповісти Оксані про пораду доньки.
Ось бачиш, сказала дружина, почувши про пенсійний фонд, одразу треба було туди йти, а не по архівах тинятися. Час лише витратив.
Віктор промовчав. Сперечатися з Оксаною було марно, вона все одно знайшла б, за що його дізнати.
Вранці він вирушив до пенсійного фонду. Черга була невелика, і досить ш