Найкращі подружки Олеся й Марійка дружили змалку, жили в одному селі, і всі казали, що їхня дружба «як сир у маслі». Обидві гарні, та Олеся була ніжною та спокійною, а Марійка як полумя, жвава й запальна.
У старших класах усі знали, що за Олесею зітхав Тарас, але вона не сприймала його серйозно. Хлопець ходив за нею, як тінь, дарував квіти, запрошував на прогулянки й навіть зізнавався в коханні. Але Олеся лише посміхалася у відповідь скромному Тарасові. Можливо, у них ще й склалося б, якби не завадив їм самозакоханий Андрій, який полюбляв увагу всіх красунь.
Брюнет із запальними очима, Андрій гордо крокував шкільними коридорами, будуючи дівчат. Обидві подруги теж закохалися в нього, спочатку навіть жартували:
Уяви, Олесю, якій щасливиці пощастить одружитися з цим красенем Андрійком! сміялася Марійка.
Андрій ж відчував, що подобається обом, і гуляв то з однією, то з іншою. Тиждень із Олесею, тиждень із Марійкою аж поки дівчата не почали ревнувати одна до одної. Це суперництво ще більше розпалювало його. Йому подобалося дражнити їх, але й кохати він не забував.
Одного разу подруги посварилися через Андрія навідріз. Олеся зустріла його й сказала:
Андрію, я чекаю від тебе дитину. Що робитимемо?
Серйозно? здивувався він, почухуючи потилицю. Ну що ж, одружимося. Дитина має мати батька. Сподіваюся, ти не проти?
Доля зробила вибір за них, і Андрій заспокоївся. На випускному вони з Олесею вже були разом. Подруги ніби помирилися, бажали одна одній щастя. Та Олеся помилялася Марійка йшла, сховавши в душі гірку образу.
Було весілля, гучне й веселе. Зажили родинним життям. Народився син Івасик. Жили в хаті, що дісталася Олесі від бабусі. Андрій умів працювати руками відремонтував, розширив. Працював комбайнером, розбирався в техніці.
Настав важкий час, криза. Олесю скоротили з бухгалтерії, а Андрію дали довгий відпустку.
Андрію, що робитимемо? Івасикові вже до школи, а взуття розлізлося. А зима на носі знову треба купувати теплі речі, скаржилася Олеся.
Головна бухгалтерка Наталка, зустрівши її в магазині, порадила:
Олесю, у райцентрі в податковій шукають секретарку. Роботи багато, але ти ж швидка.
Олеся зранку поїхала. Увійшовши до податкової, сіла на лавку чекати. Нарешті її запросили.
Добрий день, сказала вона несміливо.
Вітаю, проходьте, сухо відповіла жінка в окулярах.
Олеся підняла очі й аж здригнулася.
Марійко?!
Олесю та здивувалася. От так зустріч. То ти претендуєш на це місце?
Так.
А як ти з села щодня їздитимеш?
На автобусі.
На жаль, нам потрібен хтось із райцентру. І вже є кандидатка. Шкода.
Олеся зрозуміла колишня подруга не пробачила їй минулого.
Хто? Марійка?! обурився Андрій, коли Олеся розповіла. Ось як! Зазналася!
Він поїхав до райцентру, а повернувся мовчазний.
Ну що, поговорив?
Поговорив. Місце справді зайняте. З досвідом, освітою. Їй такий помічник потрібен.
Через три дні Олесі запропонували роботу на пошті. Все заспокоїлося, та Андрій тепер щодня йшов «на роботу». Одного разу вона зустріла Тараса.
Привіт, як справи?
Нормально. А чому твій Андрій не приходить? Комбайн ламатися почав, а його немає.
Як то? Він щоранку йде!
Не бачив я його у майстерні.
Того вечора Олеся випалила:
Брешеш мені? Де ти пропадаєш? У райцентрі?
Андрій понуро зізнався:
Так. До Марійки їзджу. Кохання повернулося.
Збирай речі й іди.
Все розпалося.
Час минав. Одного дня Тарас прийшов:
Забір у тебе хитається. Дозволь поправити.
Роби, коли не байдуже.
Він приходив, лагодив, а вона розвішувала білизну.
Гарна ти, Олесю.
Думаєш, коли мене кинули, я до тебе кинуся? різко відповіла вона, сама не розуміючи чому.
Але серце їй казало він любив її все життя.
Через два місяці вони зустрілися знову.
Привіт. Можна тебе за руку взяти?
Можна.
І вони кинулися в обійми.
Пізніше Олеся почула, що Андрій повернувся до батьків з Марійкою не склалося. А вона вже була щаслива з Тарасом і чекала другу дитину.
Так і вийшло долю не обдуриш. Вона все одно знайде свій шлях.