Снилося, ніби вийшла на тверду землю.
Сину, з Богом, щасти тобі на іспитах, тривожно провожала Олеся свого єдиного сина Тараса до університету.
Він їхав на вступні до сусіднього міста. Вона підбадьорила його, нагодувала сніданком і відправила здобувати нові вершини.
Дякую, мамо, не хвилюйся, все буде добре. На бюджет, звісно, навряд чи влізу… за сином замкнулися двері, чоловік вже поїхав на роботу.
Олеся з Романом прожили двадцять два роки. За цей час виростили сина Тараса, гарного хлопця. Вони були певні, що його чекає тільки найкраще. Він ріс у достатку, подорожував з ними, знав любов і турботу. Тарас теж не створював проблем спокійний, відповідальний.
Коли Тарас був малим, Олеся з чоловіком крутилися, як білки в колесі, залишаючи сина на бабусю. Так вони починали свій невеликий бізнес. Вона торгувала на ринку, але згодом справи налагодилися, зявилися вільні гроші.
Олесю, годі тобі стояти на ринкові, сказав якось Роман. Сиди вдома, займайся господарством.
Але ж я хочу, щоб нам нічого не бракувало, заперечила вона. Та й сидіти вдома нудно.
Ти ж завжди знала мої погляди: дружина має бути хранителькою домашнього затишку, а чоловік годувальником, нагадав Роман.
Олесю з дитинства вчили, що жінка має слухатися чоловіка. Що вона могла відповісти? Та й причин відмовлятися не було. Тиловий фронт забезпечений, бізнес іде вгору.
Наша квартира, яку ми щойно купили в іпотеку, потребує ладу, а син уваги. До того ж Тарасик скоро йде до школи.
Погоджуюсь, Романе, я не проти. Час звивати наше гніздечко. Ти завжди мудрий, усміхнулася дружина.
В душі Олесі подобалося самостійно приймати рішення, бути дієвою, адже вони з Романом разом розпочинали справу. Але вона змирилася і стала домогосподаркою. Хоча все одно вела бухгалтерію їхнього бізнесу, виправдовуючи свою економічну освіту.
Олесю, пропоную купити дачу за містом, сказав якось чоловік. Машина є, тож їздити не проблема. Відпочиватимемо на свіжому повітрі.
Ой, Романе, зраділа дружина, це ж моя мрія!
Вони проводили вихідні, а інколи й відпустку на дачі.
Того ранку, коли Тарас поїхав на іспити, Олеся вирішила спекти пиріг, щоб заспокоїтися. Вона дістала борошно з шафи.
Нічого, вступить Тарас, хоч і на платне, у школі ж непогано вчився, думала вона.
Раптом хлопнули двері.
Тарас повернувся? Чоловік же вже дві години як на роботі.
Та це був Роман.
Що трапилося? Чому не на роботі? здивувалася Олеся.
Ти ж мала до матері їхати, вона ж хворіє, не дивлячись у вічі, сказав він.
Після обіду збиралася. Тараса провела, от пиріг хочу спекти. Хвилююся за нього.
Роман помовчав, потім промовив:
Гаразд, можливо, це на краще. Я йду від тебе, бо кохаю іншу. Сам подаю на розлучення. Прийшов за речами.
Світ Олесі розсипався. Вона лепетала щось незвязне, а чоловік складав речі у валізу. Повітря в кімнаті раптом стало густим, дихати було важко.
А як же Тарас? Зараз його не можна травмувати, він на іспитах. Давай причекаймо хоч трохи.
Що Тарас? Я вирішив, що йому не треба вступати. На бюджет не пройде, а платити я не збираюся. У мене інші витрати. Нехай працює рік або в армії відслужить, спокійно сказав Роман.
Романе, це ж твій син! Єдиний…
Не істерій, Олесю, все вирішено. Мені теж не легко.
Він вийшов, грюкнувши дверима.
У квартирі залягла мертва тиша. В голові крутилося одне:
Як же Тарас? Нічого не скажу йому поки що. Скажу, що батько поїхав у відрядження.
Олеся була не в собі. Потім вона дізналася, що Роман ще два місяці тому переписав майно та половину квартири на свою матір. А вона й не підозрювала.
Ось так! Я вірила йому, а він підло зрадив.
Незабаром повернувся Тарас. Вступив на платне, як і передбачали. Він одразу відчув щось не так.
Тату, що трапилося? зателефонував він батькові.
Той підтвердив слова матері. Тарас довго мовчав, потім сказав:
Мамо, не хвилюйся. Ми справимося. Я переведуся на заочне та влаштуюся на роботу.
Олеся здивувалася його спокою.
Зараз він поплаче й заспокоїться. А завтра новий день, нові розчарування.
Тарас влаштувався курєром, Олеся пішла працювати в квіткову крамницю.
Після розлучення Роман виплатив їй частку від бізнесу. Вона змінила замки, і більше він не заходив.
Минув рік. Олеся досі працювала з квітами, але раптом господарка крамниці захворіла.
Олесю, я не зможу довго працювати. Можливо, купиш мою справу?
Тарас підтримав. Вона купила.
І раптом відчула, що знову живе.
Минуло три роки з того дня