Моя доля пішла іншою дорогою
Галина Степанівна стояла біля вікна й дивилася на сусідську ділянку, де молода жінка розвішувала білизну на мотузці. Чужа жінка в будинку, що мав бути її. У будинку, де вона виросла, де минула її молодість, де пішла з життя мати.
Галю, ти чого там завмерла? гукнула її молодша сестра Марія, заходячи до кухні з пакетами з крамниці. Чай зовсім охолоне.
Так, дивлюся, зітхнула Галина Степанівна, відходячи від вікна. Як воно там усе в неї.
Перестань себе мучити, Марія почала викладати покупки на стіл. Що зроблено, те зроблено.
Тобі легко казати. У тебе своя квартира є, а я от сиджу у тебе на шиї.
Не кажи дурниць. Ти мені не в тягар, сама знаєш.
Галина Степанівна сіла за стіл і взяла в руки холодну чашку. Чай був гіркий, без цукру економили. Після того, як вона втратила будинок, грошей стало катастрофічно не вистачати. Пенсія маленька, а жити треба було на двох.
Маню, а ти памятаєш, як мама казала нам про заповіт? спитала вона, розмішуючи ложкою чай.
Памятаю, звісно. Казала, що будинок нам на двох дістанеться.
Ось саме. На двох. А виходить, що все пішло Оленчиній доньці.
Марія важко опустилася на стілець. Тема заповіту болісно відгукнулася в обох сестер.
Галю, ми ж це вже сто разів обговорювали. Мама в останні роки погано тямила. Альцгеймер, кажуть лікарі.
Та ж вона не сама заповіт писала! Нотаріус був, свідки. Я могли дозволити хворій жінці все чужій відписати?
Олена не чужа. Вона мамину племінницю виходила, коли та хворіла.
Виходила! фукнула Галина Степанівна. Пара місяців ходила, ліки давала. А ми що, тридцять років мамою не займалися?
Марія мовчала. Обидві сестри знали, що це несправедливо, але нічого вже змінити не могли. Суд вони програли, будинок перейшов до Олени далекої родички, яка зявилася в їхній родині лише в останні роки.
Дзвінок у двері перервав їхні роздуми.
Я відкрию, підвелася Марія.
У передпокої почулися голоси, а потім у кухню увійшла їхня племінниця Соломія донька покійного брата.
Привіт, тіто Галю, тіто Маню, поцілувала вона обох у щоку. Як справи?
Та от живемо помаленьку, відповіла Галина Степанівна. А ти як? Робота як?
Нормально все. У відпустку збираюся на море. Хотіла вас запитати, може, гроші потрібні? Можу трохи допомогти.
Марія з Галею переглянулися. Соломія завжди була гарною дівчиною, але зараз її пропозиція звучала особливо зворушливо.
Дякую, Соломійко, сказала Марія. Поки самі справляємося.
Гаразд, якщо що кажіть, не соромтеся. А взагалі я хотіла розказати новину. Памятаєте Олену, яка бабин дім отримала?
Галина Степанівна напружилася.
Звісно памятаємо. А що з нею?
Так вона ж будинок продає! Оголошення вчора побачила в інтернеті. Чотири мільйони просить.
Що?! Галина Степанівна підскочила з місця. Продає?!
Ну так. Каже, що будинок старий, ремонт дорогий, а їй квартира в місті потрібна.
Не може бути, прошепотіла Марія. Мама ж казала, що будинок у родині має залишитися.
Яка тепер родина, гірко усміхнулася Галина Степанівна. Чужа тітка отримала спадщину й робить, що хоче.
Соломія ніяково переступала з ноги на ногу.
Тіто Галю, а може, ви до неї зайдете? Поговорите? Раптом вона погодиться продати вам дешевше?
На що купувати? розвела руками Галина Степанівна. У мене пенсія пять тисяч, у Марії шість. Де нам чотири мільйони взяти?
Може, кредит який візьмете?
У нашому віці кредит? Мені шістдесят вісім, Марії шістдесят чотири. Хто нам гроші дасть?
Соломія зітхнула.
Шкода дуже. Будинок-то гарний був, великий.
Був, луною відгукнулася Галина Степанівна.
Після того, як племінниця пішла, сестри довго сиділи мовчки. За вікном сідало сонце, фарбуючи кухню в золотисті тони.
Знаєш що, раптом сказала Галина Степанівна, а піду я до неї. До цієї Олени.
Навіщо? здивувалася Марія.
Поговорю. Може, совість у неї прокинеться.
Галю, не треба. Тільки засмутишся.
А що мені втрачати? Будинок усе одно не мій.
Наступного ранку Галина Степанівна вдягла найкращу сукню й пішла до батьківського будинку. Іти було недалеко, лише через два квартали, але кожен крок давався з трудом.
Будинок виглядав занедбаним. Паркан перекосився, хвіртка скрипіла, у саду буяли буряни. Галина Степанівна болісно зморщилася, згадавши, яким доглянутим був город при матері.
Вона постукала у двері. Відкрила Олена жінка років сорока пяти, повна, з невдоволеним обличчям.
А, це ви, сказала вона, впізнавши Галину Степанівну.