Кожному своє
Необдумані вчинки ніколи не проходять просто так. У всьому є сенс так розпорядилася доля. Часто вона випробовує нас на міцність, терпіння та вірність.
Грюкнувши дверима, Максим вибіг з квартири, стиснувши кулаки від злості. Він був розлючений і на себе, і на дружину Олену.
“Справжній чоловік, а не можу дати відсіч жінці. Власній дружині, яку кохаю, заради якої готовий на все. Що ж я роблю не так?” думав він розгублено.
Він справді не розумів, чому Олена завжди незадоволена. Її погляд, сповнений зневаги, холодні усмішки та постійні глузування принижували Максима.
Таке ставлення дружини до чоловіка руйнувало їхні стосунки. Хоча вони прожили разом пять років і виховували трирічного сина Андрійка.
Ще нещодавно він поспішав додому з роботи з букетом троянд і подарунком для дружини. Сьогодні була річниця їхнього весілля. Максим хотів зробити Олені приємне, хоч подарунок і не був дорогим. Він уявляв, як вона посміхнеться, візьме його, зрадіє, що він не забув про цей день.
Протягуючи Олені великий букет червоних троянд і невелику коробочку із золотим кулоном, він очікував почути слова подяки. Увійшовши до кімнати з радісними вигуками, він подав дружині квіти та подарунок. Вона кинула букет на диван, а відкривши коробочку, глянула на чоловіка так, ніби там була не прикраса, а якась жалюгідна дрібниця.
“І це все, на що ти здатен?” зневажливо сказала вона замість подяки. “Я думала, що вийшла заміж за чоловіка, який дійсно мене цінуватиме. Це що? Не міг подарувати перстень із діамантами? Я не варта його після пяти років разом? Віддаю тобі свої найкращі роки. Помилилася живу з невдахою, який дарує мені дешеві подарунки.”
Олена кинула коробочку на диван поруч із букетом. Вона бачила, як змінився вираз обличчя Максима, і, не чекаючи відповіді, додала:
“Думала, що вийшла заміж за справжнього чоловіка, а ти розм