Наприкінці осені
Марічка, майже закінчивши школу, зрештою вирішила вступати до університету, хоча й вагалася, ким стати у житті. Раптом зрозуміла обере медицину. Вчилася добре, а жила з батьками, як у Бога за пазухою. У неї було все: люблячі батьки, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.
Батько Марічки працював у міській раді й обіймав високу посаду. Ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв, одягав дівчинку, як ляльку. Був упевнений у світлому майбутньому доньки. Мати не працювала, вела домашнє господарство.
Але доля лиходійка, може все змінити вмить…
Мамо, я побігла, дожовуючи сніданок на ходу, кинула донька й вилетіла з квартири, спізнюючись до школи. Довелося бігти стрімголов. Навіщо я вчора сиділа в телефоні аж до третьої ночі? дорікала собі Марічка, але встигла залетіти в клас, ледве переводячи дух.
За тобою хтось гнався? поцікавилася подруга, коли Марічка плюхнулася поруч.
Ніхто, знову проспала, у цю мить пролунав дзвінок на урок, і дівчата невдоволено переглянулися.
Після третього уроку до Марічки підійшла класна керівниця й, не дивлячись у вічі, промовила:
Тобі треба йти додому… щось із твоїм батьком…
Що? Що сталося? перелякано скрикнула вона й, схопивши речі, побігла додому.
Біля підїзду стояли сусіди, швидка допомога, підїхала поліція. Марічка разом із двома офіцерами увійшла в квартиру… Мати вже не плакала, сиділа, хитаючись, почорнілаши від горя. На дивані лежав батько.
Серце, Марічко, серце не витримало у твого тата, тихо прошепотіла їй на вухо сусідка.
Донька підійшла до матері, вони обнялися й розридалися. Похорон і поминки пройшли як у тумані. Сусіди приходили, підтримували. Мати завмерла, не розмовляла з донькою.
Мамо, ну скажи хоть щось, благала вона, але та лише дивилася на неї порожнім поглядом. Одного ранку, коли Марічка вже сама випила чай з бутербродом, мати раптом вийшла на кухню й тихо промовила:
Він кличе мене до себе, доню… наш тато… озирнулася й упала.
Марічка кинулася до неї, тормошила:
Мамо, матусю… але тут же вибігла до сусідки.
Ганна Іванівна негайно викликала швидку. Мати лежала нерухомо, Марічка ридала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:
Нічого, доню, лікарі зараз приїдуть, обіцяли швидко…
Медики прибули дійсно швидко. Лікар схилився над матірю:
На жаль, нічим не можемо допомогти… він глянув на Марічку й сусідку, розвів руками. Її вже немає.
Як Марічка опамяталася теж мало памятає. Ганна Іванівна взяла все у свої руки. Родичів у дівчини не було: мати виросла в дитбудинку, батько теж був єдиною дитиною в сімї. Допомагали вчителі та однокласники. Поступово Марічка приходила до тями, а Ганна Іванівна опікувалася нею: годувала сніданками, зустрічала зі школи, вечеряли вони разом.
Ось і іспити позаду, випускний минув. Марічці нічого не залишалося, як змінити плани на життя. Про університет вже не думала треба було виживати. Гроші від батьків закінчувалися.
Тіто Ганно, дякую тобі, похлопотала за мене. Взяли мене в магазин продавщицею, подякувала вона сусідці. Тепер хоча б зароблятиму.
Правильно, дитинко, треба починати самостійне життя. Навчишся потім, коли зможеш. Головне розум у голові мати.
Марічка працювала, не відмовлялася від підробітків: мила підлогу, допомагала розвантажувати коробки. Важко було повірити, що колись вона жила зовсім інакше.
Одного разу біля дому її зустріли незнайомі чоловік і жінка.
Марічка? спитала жінка.
Так. А ви хто? Я вас не знаю, відповіла дівчина, втомлена після роботи.
Хочемо поговорити про твоє майбутнє. Запросиш нас додому?
Але я вас не знаю. Чому повинна вас запрошувати?
Я Олена, а це Олег, кивнула жінка на чоловіка.
Не бійся, Марічко, ми нічого поганого не зробимо. Просто поговорити треба, а на вулиці незручно…
Увійшли в квартиру, сіли в кімнаті.
Ми пропонуємо тобі продати квартиру. Тобі ж одна чотирикімнатна навіщо? Платежі великі.
Так, рахунки приходять немалі, зізналася Марічка. Але я не продаватиму. Це память про моїх батьків.
А ми тобі двокімнатну знайдемо. Гроші від продажу вистачить.
Марічка навіть слухати не хотіла. Незнайомці переглянулися, ввічливо попрощалися:
Ще побачимось. Подумай добре.
Дівчина розповіла про це Ганні Іванівні.
Навіть не думай з ними спілкуватися! Обдурять. Якщо прийдуть знову кликни мене.
Олена дзвонила кілька разів, питала, чи не передумала Марічка.
Звідки вони знають мій номер? задумала