Лида Михайлівна стояла біля вікна й дивилася на сусідську ділянку, де молода жінка вішала білизну на мотузку. Чужа жінка в будинку, який мав дістатися їй. У будинку, де вона виросла, де минула її молодість, де пішла з життя мати.
Лидо, ти чого там завмерла? покликала її молодша сестра Олена, зайшовши на кухню з пакетами з магазину. Чай уже зовсім холодний.
Так, дивлюся, зітхнула Лида Михайлівна, відходячи від вікна. Як вона там порядкує.
Годі себе мучити, Олена почала викладати продукти на стіл. Що зроблено, те зроблено.
Тобі легко говорити. У тебе своя квартира, а я ось сиджу у тебе на шиї.
Не кажи дурниць. Ти мені не в тягар, сама знаєш.
Лида сіла за стіл і взяла чашку. Чай був гіркий, без цукру економили. Після того як вона втратила дім, грошей стало жахливо не вистачати. Пенсія маленька, а жити треба було удвох.
Лено, а ти памятаєш, як мама казала про заповіт? спитала вона, помішуючи ложкою.
Памятаю, звісно. Казала, що дім нам на двох дістанеться.
Ось саме. На двох. А виходить, що все Маряниній доньці відійшло.
Олена важко сіла на стілець. Тема заповіту болюче відгукувалася в обох сестер.
Лидо, ми ж це вже сто разів обговорювали. Мама в останні роки погано тямила. Альцгеймер, казали лікарі.
Та ж вона не сама заповіт складала! Нотаріус був, свідки. Я могли дозволити хворій жінці все чужій відписати?
Наталка не чужа. Вона ж мамину племінницю виходила, коли та хворіла.
Виходила! фукнула Лида. Пара місяців походила, ліки приносила. А ми що, тридцять років за мамою не доглядали?
Олена мовчала. Обидві знали, що це несправедливо, але нічого вже змінити не могли. Суд вони програли, дім перейшов до Наталки далекої родички, яка зявилася в їхній родині лише в останні роки.
Дзвінок у двері перервав їхні роздуми.
Я відчиню, підвелася Олена.
У передпокої почулися голоси, а потім на кухню увійшла їхня племінниця Соломія донька покійного брата.
Привіт, тітоньки, поцілувала їх обох у щоку. Як справи?
Та живемо потихеньку, відповіла Лида. А ти як? Робота як?
Нормально. У відпустку збираюся на море. Хотіла запитати може, грошей треба? Можу трохи допомогти.
Олена й Лида переглянулися. Соломія завжди була гарною дівчиною, але зараз її пропозиція звучала особливо зворушливо.
Дякую, Соломійко, сказала Олена. Поки самі справляємось.
Ну добре, як що кажіть, не соромтеся. А ще я хотіла новину розповісти. Памятаєте Наталку, яка бабусин дім отримала?
Лида напружилася.
Як же не памятати. А що з нею?
Вона ж дім продає! Оголошення вчора побачила в інтернеті. Чотири мільйони просить.
Що?! Лида підскочила з місця. Продає?!
Ну так. Каже, що дім старий, ремонт дорогий, а їй квартира в місті потрібна.
Не може бути, прошепотіла Олена. Мама ж казала, що дім має в родині залишитися.
Яка тепер родина, гірко усміхнулася Лида. Чужа тітка отримала спадщину й робить, що хоче.
Соломія ніяково переступила з ноги на ногу.
Тітонько Лидо, а може, ви до неї зайдете? Поговорите? Раптом вона згодиться вам дешевше віддати?
На що купувати? розвела руками Лида. У мене пенсія пять тисяч, у Олени шість. Де нам чотири мільйони взяти?
Може, кредит який візьмете?
У нашому віці кредит? Мені шістдесят вісім, Олені шістдесят чотири. Хто нам грошей дасть?
Соломія зітхнула.
Шкода дуже. Дім же добрий був, великий.
Був, луною відгукнулася Лида.
Після того як племінниця пішла, сестри довго сиділи мовчки. За вікном сідало сонце, заливаючи кухню золотим світлом.
Знаєш що, раптом сказала Лида, а піду я до неї. До цієї Наталки.
Навіщо? здивувалася Олена.
Поговорю. Може, совість у неї прокинеться.
Лидо, не треба. Тільки засмутишся.
А що мені втрачати? Дім все одно не мій.
Наступного ранку Лида наділа найкращу сукню й пішла до батьківського дому. Іти було недалеко, лише через два квартали, але кожен крок давався з трудом.
Дім виглядав занедбаним. Паркан перекосився, калітка скрипіла, у саду лютували буряни. Лида болісно зморщилася, згадавши, яким охайним був сад за мами.
Вона постукала у двері. Відчинила Наталка жінка років сорока пяти, повна, з незадоволеним виразом обличчя.
А, це ви, сказала вона, впізнавши Лиду. Чого треба?
Добрий день, Наталко. Можна поговорити?
Про що?
Впустіть, будь ласка. На вулиці незручно.
Наталка неохоче пропустила її в дім. У передпокої пахло задушливістю й немит