Якби не випадок із водою
“Ну гаразд, ось мій номер телефону, влаштовуйтесь, я побігла, бо в мене завтра вночі літак, лечу у відпустку”, на ходу говорила Оксана Миколаївна господарка квартири, яку щойно здала Софії. “Якщо щось, телефонуйте. До побачення”.
“Добре, до побачення”, трохи збентежено відповіла Софія, досі тримаючи в руці договір і довіреність на співпрацю з обслуговуючою компанією так, на всяк випадок.
“Жвава та кмітлива господарка цієї квартири, а так і має бути”, подумала Софія.
Їй подобалася ця орендована квартира у новому будинку, а вид із вікна просто чудовий: ліс неподалік і річечка, яка навіть узимку не замерзає. Чому ніхто не знає. Місцеві жартували, що в ній тече “незамерзайка”.
Півтора тижні Софія живе в квартирі, повертається з роботи вже в темряві на вулиці зима. Сусідка навпроти Надія Іванівна, найдобріша літня жінка, завітала до Софії вже на третій день.
“Добрий вечір”, промовила вона спокійно. “Надія Іванівна, сусідка навпроти”, тихо додала. “Давайте познайомимося, раз ви орендуєте тут квартиру. Сусідів треба знати в обличчя й дружити з ними”, ніби пояснювала Софії, ніби собі.
“Заходьте, Надіє Іванівно. Мене звати Софія, дуже рада, що ви завітали. І справді, живу й нікого не знаю”, привітно відповіла Софія. “Давайте чаю, правда, чогось смачного в мене нема, ось шоколадка”.
“Дякую, Софійко, дякую. Але я запросити тебе на чай. В мене пиріг яблучний, ще теплий. Ідемо. До речі, вибач, я з тобою на ‘ти’. По-перше, ти молода, по-друге, ми сусідки, а по-третє, я колишня вчителька, тому з учнями завжди на ‘ти'”, посміхнулася вона теплою усмішкою.
“Мабуть, вона була чудовою вчителькою”, промайнуло в голові у Софії, а вголос вона відповіла:
“Ой, дякую, Надіє Іванівно, несподівано на пиріг потрапила”, засміялася вона. “Яблучний пиріг це завжди добре”.
Забарилася Софія у сусідки, але нітрохи не пошкодувала Надія Іванівна виявилася чудовою співрозмовницею. Розповідала історії зі школи, про своїх учнів, зізналася, що сумує на пенсії, але таке життя, роки беруть своє.
Софія була не заміжня, їй двадцять вісім. Три місяці тому розійшлася з хлопцем занадто він був м’яким і безвольним, навіть чашку за собою не помив. Не кажучи вже про щось серйозне чинити чи лампочку вкрутити. Посварилися через побут, проживши разом рік.
Пізно повернулася Софія від сусідки, напилася чаю, наїлася пирога. Прийшла й лігла спати. На роботі звіт завтра, можливо, повернеться пізно. З цими думками й заснула. На роботі весь день не відривалася від монітора, лише на обід вибігла перекусити.
Нарешті повернулася додому й розслабилася.
“Фух, слава Богу, звіт закінчила”, подумала вона. “Скоро новорічні канікули, відпочину, на гірські лижі поїду. Треба лише подругу Марійку умовити вона в цьому лінива, не любить кататися”.
Софія повечеряла й сіла на диван, уткнувшись у телефон. Не знаючи, скільки минуло, захотіла пити й вийшла на кухню. Поставивши чашку на стіл, вона здригнулася від незвичного шуму. Обернувшись, побачила, як із крана б’є вода, розбризкуючись по всій раковині.
“Ой, зараз буде потоп! Що робити?” вона ще ніколи не опинялася в такій ситуації.
Зібравшись із думками, згадала, що господарка показувала, де можна перекрити воду. Забігла у ванну, знайшла вентиль, але він не піддавався. Мабуть, давно ним не користувалися. Вода ллється, вона кинула ганчірку на підлогу, але це не врятує. Найбільше хвилювалася за сусідів знизу.
“Хто там живе? Я ж їх залию!”
Ще раз з усієї сили натиснула вентиль піддався, але не до кінця. Вода текла вже не так сильно, але все ж лл