Гаразд, ось мій номер телефону, влаштовуйтесь, я побігла, бо завтра вночі літак лечу у відпустку, на ходу говорила Оксана Степанівна, господиня квартири, яку щойно здала Соломії. Якщо щось, телефонуйте. До побачення.
Добре, до побачення, трохи зніяковіло відповіла Соломія, досі тримаючи в руці договір і довіреність на спілкування з управляючою компанією про всяк випадок.
Швидка і кмітлива господиня, хоча, мабуть, так і треба, думала Соломія.
Їй подобалася ця орендована квартира у новому будинку, а вид з вікна просто казка: ліс поруч і невеличка річечка, яка навіть у морози не замерзає. Чому ніхто не знає. Дехто жартував, що в ній тече “незамерзайка”.
Півтора тижні Соломія живе тут, повертається з роботи вже у темряві на дворі зима. Сусідка навпроти, Надія Петрівна, наймиліша й добра жінка похилого віку, завітала до неї вже на третій день.
Добрий вечір, спокійно промовила вона. Надія Петрівна, сусідка навпроти. Давайте познайомимось, раз ви тут оселилися. Сусідів треба знати в обличчя й дружити з ними, ніби пояснювала вона Соломії, ніби собі.
Проходьте, Надіє Петрівно! Мене звати Соломія, дуже рада, що ви завітали. І справді живу, а нікого не знаю, привітно відповіла дівчина. Давайте чаю, хоч смачного нічого особливого немає… ось шоколадка.
Дякую, Соломійко, але я запросити тебе хотіла. У мене пиріг яблучний, ще теплий. Ходімо. І знаєш що? Буду з тобою на “ти”. По-перше, ти молода, по-друге, ми сусідки, а по-третє я вчителька на пенсії, то з учнями завжди на “ти”, усміхнулася вона теплою усмішкою.
“Мабуть, чудовою вчителькою була”, блиснуло в голові у Соломії, а вголос вона засміялася:
Ой, дякую, Надіє Петрівно! От так несподіванка на свіжий пиріг потрапила.
Забарилася Соломія у сусідки, але анітрохи не шкодувала дуже цікавою виявилася Надія Петрівна. Розповідала про школу, про своїх учнів, зізналася, що сумує на пенсії, але… що зробиш вік бере своє.
Соломія не була заміжня, їй двадцять вісім. Три місяці тому розійшлася з хлопцем занадто він був м’якотілим і безпорадним. Навіть чашку за собою помити не міг, не кажучи вже про щось серйозніше: починити чи лампочку вкрутити. Посварилися на побутовій ґрунті, проживши разом рік.
Соломія пізно повернулася від сусідки наговорилися, напилися чаю, наїлися пирога. Прийшла додому й одразу спати. На роботі звіт, завтра, можливо, приїде пізно. З цими думками й заснула.
Наступного дня ледь відривалася від монітора, лише на обід швидко перекусила. Нарешті повернулася додому й з полегшенням зітхнула.
От і слава Богу, звіт закінчила. Скоро новорічні свята відпочину, на гірські лижі з’їжджу. Тільки треба підругу Лесю умовити вона в цьому лінива, не любить кататися.
Пообідала й занурилася у телефон. Не знаючи, скільки часу минуло, раптом захотіла пити й пішла на кухню. Поставила чашку на стіл і здригнулася від незвичного шуму. Обернулася й побачила, як із крана бє вода, розбризкуючись по всій раковині.
Ой, лишенько! Зараз буде потоп! Що ж робити? вона ніколи не опинялася в такій ситуації.
Але, зібравшись, згадала, що господиня показувала їй, де перекрити воду. Побігла у ванну, знайшла вентиль, але він не піддавався. Мабуть, давно ніхто ним не користувався. Вода ллється, вона кинула ганчірку на підлогу, але це, звісно, не допомогло. Найбільше хвилювалася за сусідів знизу.
“Хто там живе? Я ж їх зараз затоплю!”
Ще раз з усієї сили натиснула на кран піддався, але не до кінця. Вода текла вже не так сильно, але все ж лл