Так судилося долєю
Степан, уже не молодий чоловік, поховав дружину пять років тому. Важко хворіла, разом боролися, але не встояли пішла вона з цього світу.
У сорок вісім років залишився він удівцем, звикав до самотності, хоча рідні й знайомі наполегливо радили:
Ти ще молодий, знайди жінку та живи щасливо.
Такої, як моя дружина, не знайду. Звінто, є кращі, є гірші, але такої більше немає, відповідав він.
Молодший брат Степана, Денис, жив у іншому районі. Різниця у віці у них була велика понад пятнадцять років. Так склалося: спочатку мати не могла народжувати, а потім, коли вже й не сподівалася, народила його. Брати любили одне одного Степан допомагав матері з ним, а маленький Дениско тіпався за старшим.
Батьки померли, коли молодшому був двадцять один. Старший підтримував його, поки той не закінчив навчання та не одружився. Та доля розпорядилася інакше: у Степана померла дружина, а Денис розійшовся зі своєю.
Щовечора Степан прогулювався перед сном у парку біля дому. Так вони робили з дружиною, коли був час. І цього вечора він не поспішав, йдучи до ставка, де плавали качки й гуси. На тій стороні був приватний сектор звідти вони, мабуть, і приходили.
Повертаючись, він помітив на лавці дівчину, яка витирала сльози. Не пройшов повз.
Дівчино, доброго вечора. Тобі потрібна допомога? Щось трапилося?
Вона підвела очі, глянула на нього сумним поглядом:
Мені ніхто не допоможе Не знаю, куди йти
Степан сів поруч.
Як це не знаєш? Ти ж звідкись прийшла? Як тебе звати?
Мати вигнала мене. У неї тепер повна хата «друзів». Мені там немає місця Надя
Ну, Надю, давай по порядку. Скрізь темнішатиме і ти так тут сидітимеш?
Надя жила з батьками в однокімнатній квартирі, яка дісталася їм від діда. Вони переїхали з села там усе розвалилося, роботи не було. Батько помер, коли їй було пятнадцять. Спочатку вони з матірю жили нормально, але потім донька почала помічати, що та частіше приходила з роботи пяна, могла принести пляшку вина. Не соромлячись, випивала за вечерею.
Мам, кинь пити. Нічого доброго з цього не вийде, благала донька.
Що ти розумієш у житті, Надько? Батько лишив мене саму і що тепер робити? Давай і тобі налию. Коли випєш, стає легко й радісно. Ти ще нічого не тямиш. А я, може, своє горе заливаю казала мати, а потім падала на ліжко і засинала.
Вранці Надя сама готувала собі сніданок і йшла в медичний коледж. Вчилася після девятого класу хотіла швидше стати самостійною. На матір не сподівалася її постійно звільняли.
Мам, ти вже опустилася. Навіть прибиральницею тебе не беруть. Як житимемо?
А ти нащо? Скоро влаштуєшся на роботу і будемо жити, бурмотіла мати.
Потім стало гірше. У квартиру приходили такі ж «друзі» пили цілими ночами, засинали на підлозі. Надя тікала за шафу, спала погано боялася.
Закінчивши навчання, вона влаштувалася медсестрою в лікарню. Нічні зміни їй навіть подобалися не бачила, що вдома. Вже думала знімати квартиру.
Але одного вечора, повернувшись з роботи виснаженою, вона застала матір пяною. Квартира, де вони колись були щасливі, була порожня. Винесли всю меблі, навіть штори. Мати спала на підлозі. Речей Наді теж не було винесли разом із шафою. На вішалці лишилася лише стара зимова куртка.
Вона вибігла з квартири в сльозах і опинилася в парку, на цій лавці.
Степан слухав її з болем у душі. Перейшовши на «ти», він намагався заспокоїти.
Надю, слухай У житті буває всяке, але треба вірити в краще. Я теж думав, що все скінчилося, коли поховав дружину. Вона була для мене всім Потім зрозумів якщо так судилося, треба жити далі. І ти не впадай у відчай.
Який вихід? подивилася вона на нього. Я ніколи не заробить на квартиру. Куди мені йти?
Слухай, я живу сам. Квартира велика, по дому допомоги немає. Пропоную тобі переїхати до мене. Не бійся я з добрими намірами, як до доньки.
Степан справді був порядним. Надя часто дякувала долі за ту зустріч. Він став їй рідним. Вся робота по дому тепер була на ній. Чистота, затишок, смачна їжа. Ввечері вони розмовляли він знав багато, а вона слухала з цікавістю.
Але доля знову втрутилася. Вони почали відчувати щось більше. Степан все частіше ловив себе на думці, що дивиться на Надю не батьківським поглядом.
Чим більше думаю про неї, тим сильніше палає в мені вогонь. Потрібно зізнатися
Ввечері за вечерею він наважився:
Надю, не знаю, що ти подумаєш але я тебе кохаю. Ти знову давла мені життя. Хочу запропонувати тобі стати моєю дружиною
Вона теж відчувала щось до нього може, подя