Кінець осені
Наприкінці школи Марічка нарешті вирішила, куди поступати, хоча довго вагалася, ким стати. Раптом зрозуміла обере медицину. Вчилася добре, жила з батьками, як у Бога за пазухою. Все у неї було: люблячі батьки, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.
Батько Марічки працював у міській раді на високій посаді, ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв. Доньку вдягали, як ляльку. Він був певен у світлому майбутньому дівчини. Мати не працювала, вела господарство.
Але доля то така лиходійка, що може все перевернути
Мамо, я побігла! дожовуючи сніданок на ходу, вигукнула донька і вилетіла з квартири, бо спізнювалася до школи. Чого я вчора сиділа в телефоні аж до третьої ночі? лаяла себе Марічка, але все ж встигла заскочити до дзвінка, запхавшись у клас.
Хто за тобою гнався? засміялася подруга, коли Марічка плюхнулася поруч.
Ніхто, знову проспала, відповіла вона, коли пролунав дзвінок. Дівчата невдоволено переглянулися.
Після третього уроку класна підійшла до Марічки і, не дивлячись у вічі, промовила:
Тобі треба йти додому. Щось із твоїм татом
Що? Що сталося?! перелякано скрикнула вона, схопила речі і побігла.
Біля підїзду стояли сусіди, швидка та поліція. Марічка разом із двома поліцейськими увійшла в квартиру Мати вже не плакала, сиділа, гойдаючись, чорна від горя. На дивані лежав батько.
Серце, Маричко, серце не витримало, тихо прошепотіла їй на вухо сусідка.
Донька підійшла до матері, вони обнялися й заридали. Похорон і поминки пройшли як у тумані. Сусіди приходили, підтримували. Мати заклякла, з донькою не розмовляла.
Мамо, ну скажи хоть щось, благала Марічка, але та лише дивилася на неї порожнім поглядом. А одного ранку, коли дівчина вже сама випила чай із бутербродом, мати раптом вийшла на кухню і тихо промовила:
Він кличе мене до себе, доню наш тато озирнулася й упала.
Марічка кинулася до неї, тормошила:
Мамо! Матусю!.. а потім вибігла до сусідки.
Тетяна Іванівна одразу викликала швидку. Мати лежала нерухомо, Марічка плакала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:
Нічого, Маричко, лікарі скоро приїдуть, обіцяли
Швидка дійсно прибула швидко. Лікар нахилився над матірю:
На жаль, ми нічого не можемо зробити він глянув на Марічку й сусідку, розвів руками. Її вже немає.
Як Марічка приходила до тями теж ледве памятала. Тетяна Іванівна все взяла під контроль. Родичів у дівчини не було: мати з дитбудинку, батько теж був одинаком. Допомагали вчителі та однокласники. Поступово дівчина оговталася, а сусідка опікувала нею: годувала сніданком, зустрічала зі школи, вечеряли разом.
Ось і іспити здані, випускний минув. Марічці нічого не лишалося, як змінити плани. Про інститут вже не думала треба було забути про вищу освіту. Тепер головне вижити. Гроші від батьків ще були, але вони швидко закінчувалися.
Тіто Тане, дякую, що похлопотала. Мене взяли у магазин, тепер працюватиму продавчинею, подякувала вона сусідці. Хоча б гроші зароблятиму.
Правильно, Марічко, треба починати жити самостійно. Навчишся потім, якщо захочеш. Головне щоб голова на плечах була, а розум на місці.
Марічка працювала, не відмовлялася від підробітків: мила підлогу, допомагала розвантажувати коробки. Важко було повірити, що ця тендітна дівчина колись жила зовсім інакше.
Одного разу біля дому її зустріли незнайомі чоловік і жінка.
Марічка? спитала жінка.
Так А ви хто? Я вас не знаю, відповіла дівчина, втомлена після роботи.
Хочемо поговорити про твоє майбутнє. Може, запросиш нас додому?
Але ж я вас не знаю Чому маю запрошувати?
Я Олена, а це Олег, кивнула жінка на чоловіка.
Не бійся, Марічко, сказав він. Просто поговорити треба, а на вулиці незручно
Увійшли до квартири, сіли в кімнаті.
Ми пропонуємо тобі продати цю квартиру. Нащо тобі така велика? Чотири кімнати для однієї забагато, та й комунальні платежі великі.
Так, приходять немалі суми, зітхнула Марічка. Але я не продаватиму. Це спогади про батьків. Та й куди я тоді дінуся?
Ми запропонуємо тобі двокімнатну, коли цю продаси. Грошей вистачить.
Марічка навіть слухати не хотіла. Незнайомці переглянулися, ввічливо попрощалися:
Ще побачимось. Подумай добре.
Дівчина розповіла про це Тетяні Іванівні.
Навіть не думай більше з ними спілкуватися! Обдурять. Якщо прийдуть знову кликай мене.
Олена дзвонила кілька разів, питала, чи не передумала Марічка.
Звідки вони знають мій номер? заду