Життя минає швидко, щоб довго думати. Воно складне й часом несправедливе. Але інколи підкидає такі сюрпризи, що наповнюють його новим сенсом. Дають шанс виправити минулі помилки, зрозуміти справжні цінності та стати кращими.
Прокіп Захарович поховав дружину вісім років тому й з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Андрієм у великому двоповерховому будинку. Все там було облаштоване з любовю, затишно кожен куточок зберігав тепло рук його Катрусі. Але вона пішла, залишивши чоловіка з сином. З того часу Прокіп Захарович не переставляв меблі усе лишалось так, як за її життя. Лише з сином підтримували порядок, обидва були акуратними.
Андрій закінчив школу та вступив до університету. Хлопець був гарний, дівчата в школі так і ліпилися до нього, а він не заперечував.
Андрію, якось не так ти поводишся з дівчатами, казав батько. Дивись, якась раніше часу принесе дитину. Тоді й зрозумієш доведеться женитися.
В університеті те саме. Коли син вступив і поїхав до іншого міста, Прокіп Захарович залишився сам. Але з жінками не поспішав, мабуть, не міг забути свою Катрю. У них була справжня любов таке в житті буває нечасто.
До Прокопа навідався його давній друг і однокласник, Орест. Вони стояли на подвірї, смажили шашлик і розмовляли.
Як твій син? Як справи? допитувався Орест.
Справи добре, йдуть угору. Андрій моя права рука, після університету допомагає. Тільки ось не хоче женитися. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. В наступному році планую розширити бізнес. А в тебе як?
Та в мене теж усе гаразд, фермерю, багато чому навчився. А ще одружився ти ж знаєш, з Іркою розійшовся. Тепер дружина молода, майже на двадцять років. Та ось із донькою не знаходжу спільної мови. Лається, хоч сама заміжня. Їй не подобається моя молода дружина. Та нічого, може, з часом улагодиться, розповідав Орест. А у тебе Катря вмерла давно, а ти все самотній. Час уже й собі дружину шукати, без жінки важко.
Ні, Оресте. Не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги від них не позбавлений, сам знаєш. Навіть далеко ходити не треба у мене в офісі є хороші жінки. Та поки що сімю заводити не збираюся, пояснював Прокіп Захарович.
Поруч із ним живе Маряна гарна жінка, три роки тому поховала чоловіка, живе одна. Донька заміжня. Прокіп спілкується з нею, і вона його дещо хвилює, але тримається стримано, як і належить удові. Ніякого флірту максимум, по-сусідськи пригостить пирогами чи яблуками із саду. Вони обмінялися номерами.
Маряно, давай обміняємося номерами. Живемо самі, раптом щось трапиться. Якщо довго не бачитимемось, подзвонимо.
Правильно, Прокіпе Захаровичу, життя штука непередбачувана, погодилася сусідка.
Провівши Ореста, Прокіп пішов спати після шашликів і горілки оба випили трохи. Наступного дня, коли він підїхав до дому, побачив молоду дівчину. Вийшовши з авто, запитав:
Ви до Андрія? Так він тут не мешкає, переїхав до міста.
Я знаю, Прокіпе Захаровичу. Я до вас, промовила дівчина ніжним голосом. Мене звати Наталя.
До мене? Цікаво.
Вона простягнула фото, де була маленька дівчинка.
Це ваша онука Оленка, їй чотири роки.
Слухай, Наталю, не мороч мені голову. Розбирайся з Андрієм сама.
Він зачинив калітку й увійшов у будинок. Півроку тому вже приїжджала одна така навіть дитину привезла, а коли зробили тест, виявилося збрехала. Тепер він не вірив дівчатам. Увійшовши додому, бурчав:
Ох, сину, скільки ще таких до мене приходитиме? Завтра поговорю з ним серйозно нехай жениться.
Незабаром він вийшов у двір годувати Барса, свого вірного сторожа, і побачив у калітці торчачий файл із документами. Всередині фото дівчинки та якісь папери. Він заніс його додому й поклав на верхню полицю:
Подивлюся пізніше. Що я там знайду цікавого?
Звичайно, через роботу він забув і про дівчину, і про файл. З сином поговорив, але той, як завжди, віджартувався.
Минув рік. Прокіп Захарович був на роботі, коли задзвонив телефон.
Слухаю. Що? Не може бути! Коли?
Він натиснув кнопку, увійшла секретарка й, побачивши блідого начальника, швидко налила води.
На Прокопа обрушилося страшне горе. Його єдиний син загинув у аварії. Лінув сильний дощ, Андрій повертався з сусіднього міста після відрядження. Не впорався з керуванням.
Похорон він памятає розмито. Знав лише, що Орест узяв усе на себе, а поруч постійно була Маряна підносила чашку з водою та ліки. Але після похорону він потрапив у лікарню. Лікар сказав мікроінфаркт.
У лікарні його часто відвідував Орест, а майже завжди була Маряна.