Сонячне світло, що пробивалося крізь напівпрозорі штори, мяко лягало на фотографію в сріблястій рамці знімок, де застигла посмішка жінки, чиє життя обірвалося надто рано. Олег сидів у кріслі, нерухомий, як статуя, і мовчки дивився на обличчя Оленки. Очі його вже не плакали, але всередині все стискалося, нібто невидимі руки давили на серце. Сльози висохли, залишивши після себе гіркоту, як солоний присмак на губах після довгого плачу.
“Ох, Оленко Усього 34 роки Ціле життя попереду Жити б та жити” думки, як кулі, пробивали його свідомість. Девять днів. Девять днів з того часу, як він стояв біля свіжої могили, відчуваючи, що земля під ногами провалюється. Девять днів, як востаннє чув її голос, бачив її профіль, відчував її запах легкий, з нотками ванілі та чогось неземного.
Олег був старшим за дружину на вісім років. У свої 42 він вважав себе дорослою, врівноваженою, відповідальною людиною. Він сприймав Оленку як тендітну істоту, яка потребує опіки, як квітку, що може зівянути без догляду. Він вірив, що вона ніжна, не пристосована до жорстокості світу. Але помилявся. Помилявся з самого початку. Насправді за її витонченою зовнішністю і мелодійним голосом ховався гострий, хитрий, розрахунливий розум. Оленка вміла маніпулювати, обманювати, зникати, коли це було вигідно. Вона жила за своїми правилами, не думаючи про наслідки.
Їхня історія почалася десять років тому тієї ночі, коли доля звела їх у шумному натовпі на вечірці в спільних друзів. Олег на той час вже був успішним бізнесменом. Справа йшла вгору, доходи зростали, перспективи розкривалися, як мапа невідомого світу. Він був у центрі уваги, але раптом його погляд зачепився за самотню постать біля вікна.
Темноволоса дівчина у облягаючій чорній сукні сиділа в кутку, ніби зійшла з обкладинки журналу. Її очі глибокі, як темне озеро дивилися вдаль, а в руках вона тримала келих із бордовим вином. Олена. У той момент вона здавалася Олегу не просто гарною вона була загадкою, викликом, магнітом, до якого неможливо було не підійти.
Він зачекав, поки її келих спорожніє, і з новим наповненим підійшов, як герой із романтичного фільму.
Дозволиш скласти тобі компанію? запитав він із легкою посмішкою.
А ти не боїшся, що я відмовлю? відповіла вона, дивлячись на нього з лукавим блиском у очах.
Боюся, чесно зізнався він. Але ризик того вартий.
Їхня розмова потекла, як музика легко, без зусиль. Вони говорили про книги, про подорожі, про зірки. Олена була розумною, дотепною, з почуттям гумору, яке різало, як бритва. Олег був зачарований. Він відчував, як серце бється швидше, наче вперше за довгий час воно згадало, що вміє любити.
Пізніше він дізнався, що Олена опинилася там зовсім випадково. Вона працювала у квітковому кіоску, де гості вечірки купували троянди та лілії. Підслухавши розмову, вона вирішила заглянути просто подивитися, як живуть “інші”. Але Олена ніколи нічого не робила просто так. Вона прийшла не через цікавість, а заради шансу. І шанс вона вхопила.
На той момент Олег був одружений. У нього був син від першого шлюбу, але стосунки з дружиною давно перетворилися на холодну рутину. Лише син, Іванко, тримав їх разом. Але коли зявилася Олена, усе змінилося. Вона була як ураган красивий, руйнівний, неминучий.
За півроку Олег подав на розлучення. За рік одружився з Оленою.
Однак сімейна ідилія виявилася ілюзією. Олена, ставши дружиною та матірю, не змінилася. Вона продовжувала ходити до дорогих салонів, витрачати гроші на дизайнерські сумки, зустрічатися з подругами у модних кафе. Дитину, Максимка, вона майже не помічала. “Він заважає”, казала вона. “Мені потрібно дихати!”
У підсумку Максимка перебрався до бабусі матері Олега, жінки похилого віку, але повної турботи та любові. Вона виховувала онука, як рідного, не скаржачись, не вимагаючи подяки.
А потім трапилося лихо.
Вранці, у звичайний понеділок, Олег отримав дзвінок. Голос лікаря був сухим, як папір:
Ваша дружина потрапила в аварію. Вона в реанімації. Приїжджайте.
Він кинув усе і помчав до лікарні. Але було вже пізно. Олена померла. Не дочекалася його. Не попрощалася.
Смерть прийшла раптово, залишивши після себе порожнечу, яку неможливо заповнити.
Олег поховав дружину. Поховав і частину себе.
За кілька днів він забрав Максимка додому. Бабусі було за сімдесят. Вона втомилася. У неї боліло серце, спина, душа. Олег не міг дозволити їй більше нести цей тягар.
Він найняв гувернантку Марійку. Молоду, скромну, з теплими очима і м
