У домі не лишилося місця
Повертаючись від доньки, Галя зайшла по дорозі до крамниці за продуктами. Вона йшла до переходу, коли побачила Марію постарілу, зігнуту. Спочатку подумала, що помилилася, але придивившись, зрозуміла це точно вона.
Маріє! покликала вона жінку, яка йшла важкою, шаркаючою ходою. І мить же промайнула думка:
Щось погано виглядає
Марія підняла голову й усміхнулася стомленою усмішкою.
Галю, вітаю, моя хороша, одразу тебе впізнала, хоч дуже давно не бачились.
Колись вони працювали разом, дружили, хоча різниця у віці була пять років. Коли Галя пішла на пенсію, Марія вже була пенсіонеркою, але все одно працювала.
Ох, як я чекаю пенсії, жодного дня більше не працюватиму, казала Галя, а подруга дивилася на неї з заздрістю.
Тобі добре, а я не знаю, скільки ще буду працювати, дітям допомагаю, кредити виплачую.
Після того, як Галя звільнилася, вони більше не зустрічалися.
Маріє, сто літ, сто зим! Давненько не бачились, зраділа Галя.
Так, час летить. Мені вже сімдесят, ось іду з аптеки, тепер тут поруч живу.
Як це поруч? здивувалася Галя, адже знала, що Марія жила в приватному будинку. Хіба продала хату?
Живу у сестри в двокімнатній квартирі, ще й матір із села перевезли їй уже девяносто два, доглядаємо. Звісно, у своїй хаті мені було добре, але вона замовкла, не можу звикнути до квартири, душно, у цьому камяному мішку важко дихати, я ж усе життя в деревяному домі жила.
І чому ж не живеш? вони присіли на лавочку, ні їй, ні їй поспішати було нікуди.
Галя з Марією дружили, ходили одна до одної в гості. Марія завжди була усміхненою, привітною жінкою. Своєю щирою усмішкою притягувала до себе, як магніт. А якою ж господаркою була! У хаті завжди чистота, на столі повно смачних страв огірки, помідори, зелень, ягоди зі свого городу. Вона завжди була гостинною, тоді ще жив і чоловік. Але з ним жилося не дуже добре пив, сварився, та й прожив недовго. Залишилася Марія з двома дітками сама, але не дуже сумувала. Так, важко було самій виховувати сина й доньку, зате стало спокійніше, а то жила, як на вулкані. Чекала щоразу чоловіка з роботи й гадала, в якому вигляді він повернеться.
Час минав. Діти дорослішали. Першим одружився син, з дружиною знімали квартиру. А коли дружина збиралася народжувати, вони переїхали до Марії.
Мам, будемо в тебе жити, та й з дитиною допоможеш, повідомив син.
Ну коли так вирішив, сину, живіть, відповіла мати.
Їй було трохи прикро, що син не порадився, але вона не заперечувала. Донька теж жила з матірю, місця вистачало всім. Важче стало, коли народився онук. Дитина спочатку була неспокійна, часто плакала вночі, тому ніхто не висипався. На роботу Марія їхала з головним болем, але що поробиш дитина є дитина.
Вона допомагала з онуком, у вихідні гуляла з ним, щоб розвантажити невістку. Бувало, син із дружиною їхали у гості, а онука залишали на всі вихідні на бабусю.
А чому вони дитину з собою не беруть? цікавилася Галя, коли та розповідала про свої домашні справи.
Ну, хочуть відпочити, сходити до бару чи з друзями на рибалку, в баню на дачі. Одним словом, вони втомлюються.
А ти не втомлюєшся? Працюєш цілий тиждень, теж хочеться відпочити, дивувалася подруга.
Минав час. Одного разу донька оголосила матері:
Мам, я виходжу заміж, готуйся до весілля. Тобі доведеться самостійно за все заплатити.
Марія здивувалася, а донька сказала, що в її нареченого немає родичів, хоча брехала він був з іншого району, мати пиячила, а батька він не знав зовсім.
Може, обійдемося без весілля? запропонувала мати.
Ще чого скажеш?! У брата було весілля, ти вклалася, а мені ні? Я теж хочу білу сукню! образилася донька.
Доведеться кредит брати, сказала мати, у мене таких грошей немає.
Добре, я візьму, а ти допоможеш виплачувати. І ще нам доведеться жити у тебе. Не потягнемо кредит і оренду.
Марія зрозуміла, що треба тіснитися. Але що поробиш діти є діти, вона зобовязана їм допомагати. Синові з дружиною, звісно, така перспектива не дуже подобалася, але й із хати виходити не хотіли. З матірю зручно допомога з дитиною.
Весілля відгуляли в сусідньому кафе, гостей було небагато, але все як слід наречена в білому, наречений у костюмі. Зять здавався порядним, спокійним. Жили всі разом у різних кімнатах, добре, що хата була простора. Марія хвилювалася:
Раптом не вживуться, почнуться сварки. Але якось було тихо.
Одного разу син сказав матері:
Мам, збираюся зробити прибудову