Ой, діточки мої, сідайте ближче, бо стара бабуся вам розповість історію Хоча й кажуть, що в будинку для літніх людей тихо, але для мене ця тиша лише нагадує, як колись шуміло життя. І знаєте, що найяскравіше зберіглося в памяті? Не свята, не подарунки, а оті дурниці, через які сімї розпадаються.
Були в мене знайомі Ганна Степанівна та її син, Дмитро. Жили вони спокійно, поки він не привів додому одну дівчину. Звали її Марічка. Гарненька, нафарбована, нігті як кігті, але біда до праці чи господарства руки в неї не годилися.
Ганна Степанівна з першого погляду губи скривила каже мені:
Щось мені ця пишка не до вподоби.
І не дарма. Бо коли Марічка вперше мила посуд то скоріше жир по тарілках розмазала. І ще сміливо заявила:
Я руки псувати не буду, це не по мені.
А свекруха їй у відповідь:
І за тобою прибирати не збираюся. Мий, бо це не готель!
А та лише плечима знизала. Ну, думаю, довго так не буде. Але Дмитро стояв на своєму:
Кохаю! Одружуся!
Ганна Степанівна його й так, і сяк відмовляла марно. За два місяці весілля справили, ще через тиждень ключі від квартири молодим віддала.
Та не довго раділа. Прийшла якось у гості, а там Боже ж мій, такий безлад, що хоча й хату зноси! Курява, брудний посуд у мийці, речі розкидані. А Марічка, замість ганчірку в відро макнути, сидить, ніготь підпилює й каже:
Я шукаю себе. Робота сама мене знайде, коли час прийде.
А свекруха їй у відповідь:
Не робота тебе знайде, а банкіри, коли твого чоловіка за борги візьмуть!
Бо Дмитро вже два кредити мав, а третій узяв на її хотіння. А Марічка, уявіть, ще й машину захотіла.
Навіщо? питає свекруха.
Щоб на співбесіди їздити, з авто ж до тебе інше ставлення! гордо відповідає.
І так вони перекидались словами, аж поки Ганна Степанівна, витерши пил зі столу, не промовила:
Знаю свого сина. Довго ти тут не протримаєшся.
А та їй у спину:
Він мене любить!
Але свекруха вже твердо вирішила більше ні копійки на їхні борги не дасть. І не помилилася: за місяць Дмитро прибіг не за машиною вже, а просити, щоб мама кредит на себе оформила.
Для нас, мамо! Я сам виплачуватиму! благає.
А вона йому:
Я знаю, кому ти ту машину обіцяв. Але за мій рахунок ніколи.
Пішов він понурий, сказав Марічці, що ніякої покупки не буде. А та як заверещить! Скандал влаштувала, наче кінець світу настав.
Ось тоді Дмитро й не витримав. Зібрав речі тої красуні та виставив за двері. І подав на розлучення.
Отак, діти, буває: думаєш, любов на віки, а воно як дим розвіється. Бо кохання це не фарба для нігтів, без праці та поваги воно швидко лущиться.
Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо й там історія повчальна