Ой, діточки, слухайте тітку Бо хоч у будинку для літніх і тихо, але мені ця тиша нагадує, як колись гуло життя навколо. І знаєте, що найяскравіше в памяті? Не свята, не подарунки, а оті дурниці, через які родини розпадаються.
Були в мене знайомі Ганна Степанівна та її син, Олесь. Жили спокійно, поки він не привів у дім одну дівчину. Звали її Марічка. Гарненька, нафарбована, нігті як кігті, але ж біда до роботи чи господарства вона була мов з іншої планети.
Ганна Степанівна ще з першого погляду мовчки зуби стиснула каже мені:
Щось мені ця цаця не до вподоби.
І недаремно. Бо коли Марічка вперше посуд мила то радше його ще більше забруднила. Ще й гордо заявила:
Я руками паплюжитися не буду, це не моє.
А свекруха їй у відповідь:
І за тобою прибирати не збираюся. Мий, бо тут не ресторан!
А вона тільки плечима знизала. Ну, думаю, довго так не буде. Але Олесь уперся:
Кохаю! Одружуся!
Ганна Степанівна його й так, і сяк переконувала, але марно. За два місяці весілля справили, а ще через тиждень ключі від квартири їм віддала.
Та не довго раділа прийшла якось у гості, а там Ой, дітки, такий безлад, що аж очі ломить! Курява, брудний посуд у раковині, речі розкидані. А Марічка замість ганчірку у відро макнути сидить, нігті розглядає та каже:
Я шукаю себе. Робота сама мене знайде, коли прийде час.
А свекруха їй у відповідь:
Не робота тебе знайде, а судові пристави, коли чоловіка за борги виселять!
Бо Олесь уже два кредити на себе взяв, а третій на її хотілки. А Марічка, уявіть, ще й машину захотіла.
Навіщо? питає свекруха.
Щоб на співбесіди їздити, з авто ж до тебе зовсім інше ставлення! гордо відповідає.
І так вони там перекидалися словами, поки Ганна Степанівна, витерши пил з тумбочки, не сказала:
Я свого сина знаю. Довго ти тут не протримаєшся.
А та їй у спину:
Він мене кохає!
А свекруха вже твердо вирішила більше ні копійки їм не дасть. І не помилилася: за місяць Олесь прибіг не за машиною вже, а просити, щоб мама кредит на себе оформила.
Для нас, мам! Я сам виплачу! благає.
А вона йому:
Я знаю, кому ти ту машину обіцяв. Але за мій рахунок нізащо.
Пішов він похнюплений, сказав Марічці, що машини не буде. А вона як завиє! Скандал влаштувала, ніби світ кінчається.
Ось тоді Олесь і не витримав. Зібрав речі тієї красуні та виставив за двері. І подав на розлучення.
Отак, дітки, буває: здається, що кохання навіки, а воно як піна на каві, швидко зникає. Бо любов це не лак для нігтів, без праці та поваги вона швидко стирається.
Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо там теж багато чого цікавого