Щоденник.
Сьогодні Маряна знову сказала мені:
Оленко, у тебе така насичена життя, аж кіно можна знімати!
Я лише сміялася у відповідь:
Так, життя бурхливе, але хто знає, який фінал у цьому фільмі Та щось видумаю. Вже двадцять вісім пора заміж. Треба працювати над цим.
Годі жартувати! Маряна скривилася. Ти й так задоволена, а заміжництво це відповідальність і один-єдиний чоловік.
Хто сказав, що один? злегка кокетуючи, відповіла я. У тебе з Тарасом так, а в мене буде по-іншому.
Що за дурку везеш?! вона здивовано підняла брови. Як можна бути заміжньою й мріяти про інших? Це ж неприйнятно!
У кожного свій шлях, усміхнулася я своєю найчарівнішою усмішкою.
Я завжди вміла справити враження струнка, з гарною фігурою та загадковим поглядом. Чоловіки оберталися вслід, а я знала: що моє те не впущу. Жила за принципом: «дають бери, бють дай сдачи».
На роботі я прийшла пізніше за Маряну, але швидко її обігнала тепер вона під моїм керівництвом. Чоловіків у офісі було багато, і я подобалася всім, навіть одруженим. Але я вирішила:
Мета заміж, тому одружені не варіант. Хоч серед них трапляються… цікаві екземпляри.
З кандидатів залишилося троє. Хто ж із них стане чоловіком?
Маряна лише розвела руками:
Оленько, тут я не радник. Вибирай сама. Бо якщо щось піде не так, винуватимуть мене.
Я не гадала на ромашці. Проаналізувала: хто надійніший, хто перспективніший? Найкращий варіант Богдан. Симпатичний, умілий, добре заробляє… і головне слухає мене.
Богдан одразу відчув зміну мого ставлення. Він і раніше мене бачив, але на шляху стояли ще Дмитро та Андрій. Вони теж мені подобалися, і я з ними фліртувала, що його дратувало.
Мабуть, Олена зрозуміла, що я найкращий варіант, радів він. Треба діяти швидше.
Так і сталося. На одному з побачень він подарував мені великий букет і маленьку коробочку з перснем.
Оленко, будь моєю дружиною. Я довго думав з тебе вийде чудова дружина. Хочу прокидатися кожного ранку поруч із тобою.
Погоджуюсь, Богдане. Хоча не чекала, що так швидко. Але ми знайомі довго, тому так.
Спочатку жили в моїй невеличкій квартирі, але потім чоловік запропонував:
Давай продамо її і збудуємо будинок. Візьмемо кредит, якщо треба. А поки заробляємо поступово зведемо.
А де житимемо? Зніматимемо? запитала я.
Навіщо? Мій батько живе сам уже три роки, після смерті мами. У нього велика трешка місця вистачить. Він не проти.
Так ми переїхали до свекра. Василь був радий. У нас із ним завжди були теплі стосунки, хоч бачилися рідко.
Василь батько Богдана, після смерті дружини жив один. Пятдесят три роки, а виглядав набагато молодше підтягнутий, з охайною бородою та низьким баритоном. Після першої зустрічі я сказала Богдану:
Твій батько схожий на того актора з реклами мобільного.
Богдан сміявся, згоджуючись.
Свекор ходив у спортзал, жінки крутилися навколо, але вдруге одружуватися не збирався.
Звісно, він був щасливий, що ми переїхали самотність минула. Час біг, а Богдан пропадав на будівництві. Я все рідше бачила чоловіка, але все частіше свекра.
І одного дня я зрозуміла: він дивиться на мене… інакше. Спочатку здалося, що це вигадки. Але ні. То обійме, то комплімент скаже, то ласкаво посміхнеться.
«Отак справи… промайнула думка. А свекор-то до мене не байдужий. Чому б і ні? Він приємний чоловік…»
Коли він знову обійняв мене, я не чинила опору. Не знаю, як так вийшло, але ми опинилися близькими. Ніхто навіть не запитав:
Чи правильно це?
Совість не мучила для нас це було ніби природньо. Богдан пропадав на будівництві, інші ночував там, особливо у вихідні. Він хотів швидше збудувати будинок. А я сумувала за чоловічою увагою.
Так тривало, поки одного дня я не зрозуміла: вагітна. Сказала свекру:
Я не сумніваюся: дитина твоя. Таке буває, ти ж знаєш.
Я радий, Оленко, дуже радий!
А Богдан не дуже. Вагітність не входила у його плани спочатку треба збудувати будинок. Хоча він і посміхнувся.
Не хвилюйся, я допоможу, похлопав його по плечу Василь. Що ж мені ще робити, як не доглядати онука?
Вагітність проходила важко, але я терпіла дитина була ж